Відбитий ніс чи комунальні тарифи?

Недавно прогулювався центром Києва і зловив себе на думці, що я не бачив на власні очі пам’ятник Леніну з відбитим носом — лише по телевізору. Таке усвідомлення з’явилося вже тоді, коли я пройшов на Велику Васильківську (колишню Червоноармійську) і повертатися не хотілося. Уявіть собі: я його не бачив, але декілька разів згадував у своїх публікаціях. Мені зараз навіть здається, що безносий Ленін якось являвся мені уві сні, хоча я не впевнений у цьому. Навіть сумнів снився він мені чи ні — уже свідчить про те, що пам’ятник Іллічу став частиною мого життя. Спасибі, хоч не поселився у мене в квартирі і не засідає в моєму туалеті щоранку.

Я підозрюю, що аналогічні речі відбуваються в умах багатьох наших співвітчизників. Адже про відбитого носа вождя пролетаріату засоби масової інформації нашуміли так, що цю історію почули навіть ті, хто зовсім не цікавиться політикою. Рани на обличчі Ілліча обговорювалися чи не жвавіше, ніж здоров’я рідної тітки Тетяни або дядька Дмитра. Це при тому, що дядько і тітка набагато ближчі нам і їхнє здоров’я безпосередньо може впливати на наше життя.

Тим часом, у мене сталася іще одна показова подія. До моєї квартири завітали представники правління об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, де я живу і до якого я належу. Вони перевіряли мої лічильники. Слово за слово і виявилося, що вони збираються оплачувати комунальні послуги за значно підвищеними тарифами, які встановила команда нашого космічного мера Леоніда Черновецького. Я сказав, що існує рішення суду, яке скасувало підвищення тарифів — про це писала преса. Представники правління заявили, що їм байдуже, бо ціни встановлює не суд а водоканал і «Київенерго». Як вони скажуть — так і буде. А якщо ми, мовляв, не захочемо платити, то нам або воду відключать, або електрику. Ніякі посилання на суд на них не впливали.

Я знайшов те рішення суду і виявилося, що громадяни таки мусять платити за тарифами «від Чернівецького», адже судовий вердикт вступить в силу лише після того, як його розглянуть в апеляційному суді. Але показовим є факт, що представники нашого правління навіть не цікавилися судовими справами, хоча вони безпосередньо впливають на стан наших кишень. Вони заздалегідь були готові виконати будь-які вимоги від влади, але не поборотися за свої права і права мешканців будинку.

На цих двох прикладах в черговий раз переконався, що ми охоче цікавимося речами, які безпосереднього стосунку до нас не мають, але ігноруємо ті, які напряму мають до нас причетність. А якщо не ігноруємо, то не готові поворухнути пальцем, аби щось змінити.

Чи не такий парадокс у нашому сприйнятті життя призводить до того, що політики, а в нинішній ситуації кандидати в президенти в багатьох випадках уникають давати конкретні обіцянки з конкретних проблем? А все балакають про НАТО і УПА. А ми й купуємося на такі хитрощі. Мабуть, досі не втратили свого наїву, як виборці. Отож, і голосувати підемо, образно кажучи, за відбитого носа, а не за комунальні тарифи.