Відкрити Україну через «День»

Влада й політики кілька років мусують тему так званої реінтеграції окупованих територій. Натомість далеко не всі спікери пояснюють, що розуміється під цим терміном, ба навіть не уточнюють, про які саме території йдеться — окуповані чи прифронтові. Враховуючи кількість російської низькопробної белетристики на полицях столичного залізничного вокзалу та наплив незрідка відверто проросійської преси в тилу, говорити про «реінтеграцію», а насправді базову державницьку роботу зарано. Натомість редакція «Дня» цією роботою займається вже більш ніж 20 років. І тут ідеться не лише про щоденну газету. «День» — це величезна бібліотека, в якій відкривається Україна. Справжня, з тисячолітньою історією. Так і цього року буквально за кілька тижнів у світ вийде чергова книга «Дня» — «AVE. До 100-ліття Гетьманату Павла Скоропадського».

Та як донести цю інтелектуальну спадщину до найболючіших куточків України?

*  *  *

До редакції «Дня» вкотре завітала волонтер Анна ДОМБРОВСЬКА. Анна — громадянка РФ, яка в Україні займається надважливою місією — доставкою на прифронтові території українських видань. Зазвичай спілкуємось про спільну надважливу місію — нести інтелектуальне світло в регіони, куди прийшла війна.

— Анно, вже рік існує проект газети «День» для сходу України. Ви безпосередньо доставляєте на прифронтові території газети і книги «Дня». Які результати?

— За цей час туди було доставлено понад 350 тисяч примірників газети. Це при тому, що щотижня ми доставляли по сім тисяч примірників і до жовтня плануємо збільшити їхню кількість до восьми тисяч.

— Як реагують місцеві?

— Дуже приємно те, як ставляться до цього місцеві мешканці на сході. Вони звикли, що ми привозимо їм газети, і щиро радіють цьому. Коли у нас зламалася машина і трапилася тимчасова перерва, то вони щиро переживали — думали, що більше ми не будемо цим займатись. Рік тому нам, навпаки, казали, що ніхто на Донбасі україномовну газету не буде читати. Як виявилось, це не так, і ми довели протилежне. Дуже важливим є те, що газета «День» має потужний глибокий зміст. Це цікаво для людей. Не треба гадати, що для пересічного громадянина потрібна лише «жовта» преса або газети з оголошеннями. Люди прагнуть мислити, заповнювати порожнечі власної необізнаності. А для цього в тому краї було зроблено свого часу дуже багато, адже у людей буквально відібрали історію, нав’язали штучні уявлення. А тут — відкриваєш газету «День» і дізнаєшся інколи про те, про що навіть не здогадувався. Це свого роду дороговказ, який звертає увагу на те, де треба «копати» інформацію, на що треба звертати увагу насамперед. Цікавим є те, що Донбас вільно читає українською мовою. Так, там є проблеми з тим, щоб говорити українською мовою в побуті, хоча знову ж таки треба відрізняти села від міст. Але, тим не менше, споживають інформацію українською мовою вони досить вільно.

— Газета «День» багато років займається виданням книг на історичну, політичну тематику.

— Загалом ми зібрали понад 4500 книжок для прифронтових шкіл та бібліотек. І це ще один надважливий аспект. Знову ж таки, всі книги «Дня» — українською мовою. І це при тому, що газета «День» спочатку декількома книгами дала старт цій чудовій акції — книги на схід. І зупинятися ми не збираємось. Діти мають читати не лише розважальні дитячі книжки українською мовою, а й поступово насичуватись більш серйозним історичним контентом. Зі свого боку ми робимо все, що від нас залежить для цього. Зараз ми хочемо запропонувати небайдужим людям придбати комплекти книг Бібліотеки «Дня» для передачі їх прифронтовим школам.

Одна людина, яка надала нам понад дві тисячі україномовних книжок, сказала, що коли діти не будуть чути українську мову й читати нею, то їм не вдасться вирости ментально незалежними від Росії. Це основа. І дуже приємно, що коли ми привозимо книжки до шкіл, то це для них просто свято. Діти ретельно розглядають ці подарунки. Тобто маємо піднесення, на основі якого зароджується інтерес до всього українського.

 — Ми живемо в еру інтернету. Чи не відбивається це на увазі споживача до паперових версій видань?

— Важливим аспектом є також те, що існує думка про вимирання паперової преси та книжок. Насправді, це зовсім не так. Існує перерозподіл сегментів. Але там, де навіть інтернет не досягає, книжка й газета здатні наситити людей інформацією. І головне, електронні видання — це добре, але для людини, якщо вона справді зацікавилась темою, важливо її ретельно, а не поспіхом вивчити. Інакше кажучи, треба читати ці книги з олівцем. Наскільки мені відомо, в одній із серій книг «Дня» ця порада саме так і звучала. Людина пірнає в матеріал, вивчає його, розбирає по деталях, підкреслює, запам’ятовує. Це і є просвітництво. Не думаю, що електронна книжка коли-небудь повністю замінить книгу друковану.

Я хочу підібрати комплект книг Бібліотеки «Дня» у твердій обкладинці для подальшого розповсюдження у прифронтовій зоні і маю переконання, що знайдуться люди, які захочуть до цього долучитися. На мою думку, це і є справжній мирний план повернення українських територій у лоно українського інформаційного простору, в українське середовище.

— З якими перешкодами ви стикаєтесь?

— Я не відчуваю перешкод. Зламана машина, якісь організаційні труднощі — це незначні проблеми. Фронт роботи в цьому напрямку великий. Сил нам для цього вистачає.

«ТІ, ХТО ЗАКРИВАЄ ОЧІ НА РОБОТУ ЗІ СВІДОМІСТЮ НАСЕЛЕННЯ, ПРОСТО ВІДКРИВАЮТЬ ВОРОТА ВОРОГУ»

Юрій ЗОЛКIН, голова Станично-Луганської РДА:

— На сьогодні на Луганщині немає гуманітарної катастрофи в матеріальному розумінні. Продукти є, налагоджена система соціальних виплати пенсій тощо. З цим проблем немає. Більше того, заробити собі, грубо кажучи, на «хлібину» тут є можливість. Але у нас існує інша проблема. Нам конче необхідна література патріотичного характеру, українська адекватна преса. Наголошую — адекватна, а не та, яка обслуговує ті чи інші інтереси містечкового, кланового характеру. Нам потрібно виховувати людей, запевняти їх у тому, що Україна — це історичний магніт. Це глибина і наша гордість. Тобто розвіювати всі ті пропагандистські навіювання, джерелом яких є окупант. Нам вкрай необхідне національно-патріотичне виховання молоді. Втрачене покоління — це найстрашніше, що чекає на Україну. Цього допускати не можна. Тому ті, хто закриває очі на ґрунтовну роботу зі свідомістю місцевого населення прифронтових територій, просто відкривають ворота ворогу. І це, до речі, стосується не лише прифронтових територій. Це проблема всієї України, яка має цілісно і злагоджено проводити політику не пропаганди, а навпаки — «розкриття очей» на очевидні, істинні моменти нашої тисячолітньої історії.

«МАЮ НАДІЮ, ЩО «День» БУДЕ ПРИСУТНІМ У КОЖНОМУ КУТОЧКУ НАШОГО КРАЮ»

Юрій КЛИМЕНКО, заступник керівника Луганської обласної військово-цивільної адміністрації:

— Складових національної безпеки багато, і одним із найголовніших є україномовний контент. Особливо це стосується сходу України, де тривалий час проводилась активна політика русифікації. Безумовно, в цьому плані важливо залучення максимально широкого спектра засобів донесення інформації. Це і теле-, і радіо, і друкований контент. Важливо те, що «День» присутній на сході України в різних форматах. У бібліотеках Луганщини є газета «День», є книги. Але важливо, що в будь-який момент мешканці нашого регіону можуть відкрити сайт «Дня». Символічно — сонце, тобто день, в Україну дійсно приходить до нас першим. І маю надію, що і «День» буде присутнім у кожному куточку нашого краю. Зараз на Луганщині вже рік як працює Новоайдарська телевежа, яка транслює півтора десятки українських телеканалів. І тут важливо, що цей сигнал дійшов до кожної домівки — як на вільній, так і на окупованій території. Наскільки мені відомо, в Луганську є примірники книг «Дня». На жаль, так сталося, що тепер на окупованій території читати і знати правду прирівнюється до злочину. Тож ми маємо зробити все, щоб бодай на вільній землі сходу України була максимально поширена істина про нашу країну і, зокрема, нашу землю Донбасу і Слобожанщини, адже агресор зробив багато чого для того, щоб спотворити ці знання. Мені приємно, коли під час прямих ефірів до нас додзвонюються люди з окупованих територій і підтверджують, що нас чути. Переконаний, ми зможемо пробити цю стіну. І важливим моментом у цьому є максимальне використання української мови. Суспільство має консолідуватись навколо нашої національної пам’яті, а мова — один із важливих стовпів нашої ідентичності.

*  *  *

Як відомо, із самого початку війни одним із вирішальних чинніків у боротьбі з агресором був рух добровольців і волонтерів. Волонтери везли на фронт амуніцію, харчування, одяг... Але, що дуже важливо, волонтери везли і слово — українську пресу та літературу. «Маленька Анна» при всій її завзятості не зможе реалізувати головне завдання — замінити собою цілі міністерства, які мають вирішувати ці питання. Тому вирішальною роллю є запровадження на рівні держави відповідних програм із закупівлі газет і книжок для фронту та прифронтових територій. Триває боротьба. Боротьба, перш за все, за думки. І головну скрипку в цій боротьбі все ж таки має грати влада.

Вже сьогодні у вас є шанс опинитися серед перших читачів нової книги «Дня» — до 1 вересня діє «бонусна» ціна на попереднє замовлення  — 170 гривень! Поспішайте перейти за посиланням: https://day.kyiv.ua/uk/library/books/ave-do-100-littya-getmanatu-pavla-skoropadskogo чи телефонувати у відділ реалізації «Дня»:

►за номером (044) 303 96 23

або ж приходьте безпосередньо в редакцію

►м. Київ, проспект Перемоги 121д, каб. 4.5.