Він, вона й лавка. I так — 20 років

У свій день народження (22 вересня) Валентин Микитович зіграє «Лавку» — найбільш аншлагову виставу театру «Актор», художнім керівником якого він є. Цього року Шестопалов відзначає подвійний ювілей: 60-річчя від дня народження і 45 років (!) творчої діяльності. Він закінчив ДІТМ, працював у різних театрах Росії, а з 70-х років життя і творча доля Валентина Микитовича нерозривно пов’язана з Києвом. Понад два десятиріччя Валентин Шестопалов є прем’єром трупи Російської драми, створивши на цій прославленій сцені десятки яскравих і самобутніх образів, зокрема, в таких виставах, як «Прибуткове місце», «Маскарад», «Ревізор», «Шалені гроші», «Розлучення по-російськи», «Горе від розуму» тощо.

Серед творчих успіхів потрібно назвати виставу «Убивець» (за романом Достоєвського «Злочин і кара», поставлену в театрі «Золоті ворота») — роль Порфірія Петровича принесла актору міжнародне визнання на Единбурзькому фестивалі. 1986 року В. М. Шестопалов поставив гоголівські «Записки божевільного», і ця моновистава стала лауреатом багатьох творчих конкурсів і візиткою театру «Актор», створеного ним у 1987 році. Вистави цього театру мають величезний успіх у глядачів. Як художній керівник і режисер «Актора», Валентин Микитович бере в репертуар високу драматургію, написану класиками і сучасними авторами. Шестопалову підвладні різні жанри: від гротеску до трагізму. Величезну популярність актору принесли кінематограф і телебачення...

— Валентине Микитовичу, у вас великий репертуар. Чому для свого бенефісу ви обрали «Лавку» Гельмана з афіші театру «Актор», але яку ви покажете на сцені Російської драми?

— Для мене було важливо, щоб саме 22 вересня (в день ювілею) пройшов бенефіс, а яку виставу грати — це питання було неголовним. Справа в тім, що у вересні новий сезон Російська драма ще не починала, і якщо обирати що-небудь з постановок Театру ім. Лесі Українки, то було б досить проблематично. Тому я запропонував Михайлу Резниковичу, що на сцені Російської драми зіграю «Лавку». З цієї вистави починався театр «Актор», і її я граю 20 (!) років. Але наша постановка абсолютно не застаріла. Це швидка, легка, мобільна вистава.

— Ваші партнерки міняються, а ви все граєте свого Федю в «Лавці»...

— Першою роль Віри зіграла актриса Валентина Василенко (десять років ми були партнерами). Прем’єра «Лавки» відбулася 3 квітня 1987 року. Тоді ми не мали свого приміщення і грали в кафе «Теремок». Наша вистава публіці дуже подобалася і нас почали запрошувати виступати в різних клубах... Потім ми ангажували актрису Театру драми та комедії на Лівому березі Дніпра Галину Опанасенко. А згодом «виростили» свою Віру, і вже дев’ятий сезон цю роль грає Ольга Когут. Уже зіграли 400 вистав «Лавки».

— Якими прем’єрами порадує театр «Актор» у цьому сезоні?

— Для мене як художнього керівника театру важливо, щоб у нашій афіші були твори справжньої драматургії. Зараз відбуваються репетиції п’єси Коляди «Цариця ночі». Цю виставу ми хочемо адресувати молоді. Вона ставить важливу проблему: що є нині пріоритетом у житті. А про душу, взаєморозуміння людей розповість п’єса Зоріна «Невидимки».

— Величезний пласт у вашій долі займає робота в Театрі російської драми ім. Лесі Українки. У яких виставах вас можна побачити на цій сцені?

— Із недавніх прем’єр — «Прибуткове місце», а ще я граю в «Маскараді», «Пані міністерші», «Дон Кіхоті. 1938 рік», «Останньому палко закоханому», «Шалених грошах» та інших виставах.

— Валентине Микитовичу, якщо вас, «зірку серіалів», я не розпитаю, де ви знімаєтеся, то мене не зрозуміють читачі «Дня» й телеглядачі.

— Дякую за комплімент. Мушу зазначити, що ТБ справді зробило мене популярним. Буквально вчора йшов вулицею, а назустріч ідуть дві жінки, уважно мене роздивляються, і одна іншій каже: «Цей Шестопалов у всіх серіалах знімається!»

Отже, слава так слава... Хоч зйомки у кіно, а особливо на телебаченні, дійсно акторам допомагають відчувати себе потрібним у професії і, що важливо, допомагають у фінансовому плані. Наприклад, у цьогорічному серпні замість того, аби відпочивати, я 22 дні знімався, як на конвеєрі, у різних фільмах. Причому в двох картинах грав ролі професорів на ім’я Ілля (герої абсолютно різні, а імена сценаристи чомусь вигадали однакові). Знімали фільми в Київській області в будинках «нових українців», які здавали кіношникам свої шикарні апартаменти, басейни й угіддя для натурних зйомок. Краса там надзвичайна! Незабаром на екрани вийдуть «Танці»: я там зіграв роль тренера-гонщика, хоч мушу зізнатися, що поза кіно сам за кермо не сідаю. А в «Ілюзіоні» Романа Балаяна граю роль батька. У минулому мій герой був доктором наук, але часи змінилися, і його знання виявилися нікому не потрібні. І він затаїв образу, а потім почав мстити олігархам, яких вважав винними у тому, що життя його викинуло на узбіччя... Глядачам і читачам скажу, що намагався робити свою роботу професійно, а що на думку деяких, «мигочу часто на екрані», то я актор, і якщо кінорежисери кличуть зніматися, то гріх відмовлятися...

Користуючись випадком, через вашу газету хочу привітати всіх, хто народився 22 вересня, побажати їм бути активними, не лише мріяти, а й реалізовувати в життя найзухваліші фантазії, здоров’я і, звісно ж, щастя, любові!