«Вій» добрий і романтичний
Київський гурт «Вій» існує вже понад 20 років, і за цей час — не дуже сприятливий для незалежної рок-музики — він не лише зумів зберегтися, а й виробив свій власний стиль, який легко впізнається.
Вихід їхнього альбому «Йшов я небом» не супроводжувався хоч якою помітною підтримкою в ЗМІ. Гурт дав концерт в одному з київських пабів, заздалегідь виклавши нову програму для вільного поширення в Мережі.
І в музиці, і в текстах (автор останніх, за декількома винятками — засновник і вокаліст гурту Дмитро Добрий-Вечір) «Вій» відчутно традиційний. За ідеологією Дмитра та його товариство можна зарахувати до гуртів патріотичного спектру, утім, їхній патріотизм радше культурного штибу, ніж політичного. Українська мова пісень добре поєднується з тематикою, що здебільшого спирається на випробувані національні архетипи: від лісової готики Гоголевих «Вечорів на хуторі біля Диканьки» («У темнім лісі уночі» — про кохання з русалкою) до трагічних сторінок історії («Колискова 33 — про Голодомор). При цьому музичний вплив вітчизняного фольклору майже невідчутний, тут переважають напрацьовані стилі: ритм-енд-блюз, рок-балада, кантрі. Відкриває альбом інструментальна композиція Goodbye My Revolution №1 — сентиментальний вальс на баяні, накладений на гудки паровозів і гомін вуличного натовпу; усе загалом звучить як напівностальгічний саундтрек до фільму про буремні 1920 — 1930 роки. Далі, власне, починаються загальноукраїнські (що переростають у загальнолюдські) страхи та пристрасті.
«Відрізана голова» — текст, витриманий у логіці нічного кошмару, дивним чином сполучається з романтичним настроєм. «Йшов я небом» — досить анархічна повільна річ із відтінком меланхолійного співчуття тим, хто «у війську досі та в тюрмі».
У Дмитра голос утомленого мачо, цілком підходящий для таких суворих чоловічих балад, але в альбомі вистачає пісень, що вимагають і ширшого регістра емоцій. Наприклад, «Колискова 33» — не просто колискова, це ще й свого роду реквієм за всіма загиблими того жахливого року, але зіграно це надто швидко, з недостатньо драматичними інтонаціями, хоча текст, звісно, по-справжньому пронизливий; у свою чергу, коли йдеться про кохання («Серпень догорає», «В темнім лісі уночі»), місцями не вистачає ніжності в інтонаціях і м’якості в інструментальній частині.
Хоча немає прямих стилізацій під фольклор, «Вій» усе ж таки почуває себе впевнено, змішуючи етніку в різних пропорціях. Розкута слов’янсько-ірландська «Троїцька пісня» (текст — Леся Рой), що завершується пташиним співом, звучить цілком органічно. Доречне й каркання ворон у жорсткому фолк-року «Бісова сила» — саме тут і є ота славлена Гоголева чортівня. Усе на своєму місці й у «Вийди з кімнати» — шанобливій інтерпретації віршів генія українського модерну Богдана-Ігоря Антонича. І все той самий ностальгійний баян у кінці, цього разу Goodbye My Revolution №2, — добре завершення програми: подорож простором як ліричним, так і магічним, завершено.
«Вій» — один із небагатьох справжніх романтиків на українській рок-сцені. Тим він і хороший.
