Влада підштовхує до протесту

Нещодавно на одному з телеканалів показали сюжет, у якому завідувачка сільської амбулаторії на Луганщині (можна припустити, що приблизно така сама ситуація — у більшості таких медичних закладів), бідкалася, що цього року на ліки вони отримали 200 гривень. А днями в «День» зателефонувала медична працівниця з Печерського району, котра не хотіла назватися, і запропонувала «порушити тему». Мовляв, 5 червня медичний персонал їхньої поліклініки зібрали й оголосили наказ, що, згідно з рішенням Головного управління медичного забезпечення Києва КМДА з серпня 2009 року вдвічі зменшується зарплата і що така сама ситуація — по всьому Києву. Мовляв, допоможіть, як нам жити й лікувати людей, якщо нині ми й так отримуємо щомісяця 800 гривень?! Але потенційних пацієнтів, очевидно, більше цікавить питання, як можна лікуватися, а отже — довіряти людині, яка отримує на місяць 400 гривень, при цьому боїться назватися, бо «звільнять із роботи», і чи можна довіряти їй своє здоров’я, коли доведено, що та тільки людина добре на совість працює, яка отримує гідну зарплату?

Кожен, хто хоч трохи цікавиться життям столиці, знає, що ця проблема — не нова і причина всіх бід у медичній сфері — відсутність системних реформ: навіть міністри охорони здоров’я визнають, що збільшення фінансування медицини (навіть те, що було в попередні роки) не приводить до покращання здоров’я українців. Отож усю систему потрібно змінювати кардинально. В Україні раз-по-раз ведуться дискусії з цього приводу, але ніхто нічого не робить. Як сказала доктор Ольга Богомолець, очевидно, медицина в Україні має впасти на дно, щоб аж тоді підніматися.

Нещодавно Київський міжнародний інститут соціологічних досліджень (КМІС) та Асоціація психіатрів України провели дослідження, в якому поставили за мету дізнатися про бачення українцями перспектив розвитку вітчизняної медичної системи. Результати показали, що переважна більшість опитаних категорично не сприймає приватну систему охорони здоров’я — лише 5,8% респондентів висловилися «за» таку модель. Трьом чвертям опитаних сподобалася ідея солідарної системи (за бюджетну — 50,3% і за страхову — 24,3%). При цьому фахівці зазначають, що розподіл голосів між бюджетною та страховою моделлю «ще не означає усвідомленого вибору населенням конкретного типу моделі». На думку дослідників, по-перше, люди побоюються віддавати перевагу маловідомим їм моделям, по-друге, визначитися з вибором людям важко, тому що в Україні існує багато перекручень. Наприклад, коли в суспільстві ведеться дискусія на тему страхової медицини, не пояснюють відмінність між соціальним (державним, обов’язковим) та приватним (добровільним) медичним страхуванням.

На підтвердження цієї думки фахівці наводять такі дані: число прихильників страхової моделі зростає відповідно з підвищенням рівня інформованості. Так, серед людей із вищою освітою кількість тих, хто вибирає бюджетну і страхову моделі, практично однакова — 39% і 36% відповідно. В той же час серед осіб із неповною середньою освітою бюджетну систему вибирає 64%, а страхову — лише 10%. Також ставлення до страхової медицини залежить і від віку: серед людей від 18 до 29 років вибирають страхову модель 34%, а серед представників старшої вікової групи (старших 60 років) — 9%.

Але чи не самі лікарі мають ініціювати дискусію, зрештою, виходити на протести з приводу врізання їхніх соціальних гарантій? Ще наприкінці лютого цього року представники малого та середнього бізнесу, вантажоперевізники та пасажироперевізники Києва та Київської області, а також підприємці сфери ритуальних послуг та медики оголосили про безстрокову загальноукраїнську акцію протесту проти дій київської влади.

Лікарів підтримало Всеукраїнське лікарське товариство, яке висловило «повну підтримку законним вимогам та акціям протесту медичних працівників, які організовані Київською міською профспілкою працівників охорони здоров’я». Колеги звернулися до київської влади і особисто до Леоніда Черновецького із заявою, що «їхні непрофесійні та протизаконні дії щодо несвоєчасної виплати заробітної плати медичним працівникам, порушення з боку влади вимог колективної угоди, відсутність належних умов праці, безпідставні звинувачення лікарів у хабарництві... провокують законні протести та виступи медиків у майбутньому». Але, здається, тоді під стінами КМДА протестували тільки підприємці: поспілкуватися з лікарями з приводу їхніх проблем було вкрай важко. А як допомогти людям, які навіть не бажають назвати своїх прізвищ?