«Ви багато чого мені у мені відкрили»
Вечір поезії Ліни Костенко, який організували донецькі шанувальники її творчості, став справжнім святом
«Сказати, що українці широко відзначили 80-річний ювілей Ліни Костенко, — неможливо. Тим цінніші ці творчі вечори поезії Ліни Василівни, які час від часу проводяться зусиллями небайдужих людей», — такими словами розпочався концерт «У вічі дивиться вікам», що відбувся у київському Будинку актора за участі акторів, співаків, музикантів з різних регіонів України. На вечорі панувала затишна, родинна атмосфера. Ініціатори заходу — Донецький Будинок працівників культури та його художній керівник Катерина Калініченко. Тут можна було почути і монологи Марусі Чурай, і пісні на вірші поетеси, й поетичні колажі зі збірки «Неповторність». Звучала також поезія Миколи Вінграновського. А створювали цей вечір поезії аспірантка Донецького національного університету Марія Кушмет, учениця композитора Павла Тютюнника Світлана Марченко, актори Київського театру поезії «Мушля», лауреат Всеукраїнського конкурсу «Золоті трембіти» Лілія Кобільник та її дочка Олена, лауреат всеукраїнських фестивалів авторської пісні Неллі Франчук, актори Львівського театру ім. Марії Заньковецької Юлія Кожух та Юрій Чеков, заслужена артистка Світлана Ольховиченко, а також заслужений артист України Євген Нищук та Катерина Калініченко.
Особливою подією як для учасників, так і для глядачів стала несподівана поява на концерті Ліни Костенко. Але тим ціннішими були слова вдячності від великої поетеси, яка для кожного знайшла хороше слово:
— Я повинна сказати Лілії Кобільник, що вона мене вразила сьогодні. Адже те, що я хотіла написати, проспівала Ліля. Чи от актор Львівського театру Юрій Чеков — щоб такий нахабний колаж зробити з моїх віршів — але як розумно зроблено! Ви йому всі кричали «браво!». Якби я не боялася, що мене «вичислять», що я там сиджу, я б теж крикнула «браво!». Скажімо, той вірш «В антинароді свій народ люблю» не помітили ще в Радянському Союзі. Вони не знали, про що я написала. А я написала про те, що ми сьогодні маємо. Я не хочу багато говорити, я хочу подякувати людям, які приїхали зі Львова, з Дрогобича, з Донецька, киянам. Вони зробили мені велику-велику радість. І ті дівчата, що прочитали вірші Миколи Вінграновського. Сьогодні кажуть, що нікому не потрібна поезія. Це неправда. Неправда, коли нас ділять на схід і захід. Ви сьогодні чули і схід, і захід — вони прекрасні. Я дуже вдячна, що сьогодні не було політичних акцентів. А була поезія і була пісня. Я ніколи не знала, що мене можна так співати. Ці люди багато чого мені у мені відкрили. І я їм за це вдячна.
Катерина КАЛІНІЧЕНКО, художній керівник Донецького Будинку працівників культури:
— Нам було дуже приємно, тому що до останньої миті ми не сподівалися, що Ліна Костенко прийде. Але треба було бачити очі учасників концерту, коли сказали, що Ліна Василівна у залі. Трепетне ставлення до поезії й те, що сама авторка тут, всіх надзвичайно мобілізувало. Я навіть не знаю, як передати ці емоції, — їх потрібно було пережити. Тому що для нас всіх те, що в Ліни Василівни було бажання зустрітися з молодими акторами, — це велика подія.
Євген НИЩУК, заслужений артист України:
— Ліна Василівна не любить помпезних ювілеїв. А от такі, здавалось би, прості заходи краще дають розуміння того, що поруч з нами така прекрасна поетеса і така змістовна поезія. Приємно було бачити Ліну Василівну такою піднесеною. Вона для кожного з учасників концерту знайшла якісь слова. Це було надзвичайно щире спілкування.
Галина КРИВОРЧУК, продюсер серіалу «Гра долі»:
— Сказати, що я вражена, — це сказати дуже мало. Тому що насправді це було духовне єднання з людьми, які там сиділи. Присутність Ліни Василівні, звісно, освятила цей захід особливою аурою. Тому що всі надзвичайно старалися, всім надзвичайно приємно було відчувати, що вона поруч. Вже сама акція, саме те, що це збираються люди з різних міст і проводять такі вечори української поезії, пісні, надзвичайно важливо і потрібно. Я не вперше присутня на вечорах Катерини Калініченко. Сама назва її проекту «Мистецтво без кордонів» говорить про те, що там, де є висока поезія, музика, не буде політичних чвар. І це, мабуть, те, що потрібно українцям для духовного єднання. Разом з тим це свідчення того, що нам не вистачає духовності, що вона розкидана по таких камерних залах. З одного боку, поезія Ліни Костенко повинна звучати у такій затишній атмосфері, а з іншого — коло присутніх людей має ширшати. Тому про такі мистецькі заходи потрібно більше говорити. Наші медіа, на жаль, зосереджені на іншому. Добре, що вчора були газета «День» і канал «Культура»; добре, що газета «День» розмістила анонс про подію. Бо більшість людей, та й сама Ліна Василівна, саме звідти дізналися про цей захід. Але я впевнена, що якби було більше інформації, більше людей хотіли б прийти. А те, що роблять наші донецькі друзі, це справді неординарне й потрібне явище.
