«Ви самі за собою скучили»

Презентація перевидання історичного роману Ліни Костенко «Берестечко», що 22 березня відбулася в Українському домі, може впевнено претендувати на статус події року. Не лише в літературному, культурологічному — що природно, а й у загальносуспільному сенсах.

Хоча дехто з колег і прихильників поетеси переконаний, що видавниче Мовчання Ліни Василівни було доволі промовистим і навіть красномовним, на її повернення в літературу українська громадськість чекала з 90-х років. І, нарешті, вона озвалася.

— Я справді надумала повернутися в цю літературу, в цю культуру. Бо важкий час — це завжди мій час, — сказала Ліна Василівна, виступаючи перед переповненим залом в Українському домі, де, здається пильністю та увагою до кожного слова були заповнені всі шпарини.

Судячи з усього, новий етап у спілкуванні поетеси з суспільством буде так само насиченим. Уже за кілька днів, 28 березня, Україна побачить поетичну збірку «Гіацинтове сонце». Як і «Берестечко», її видасть «Либідь». До неї увійшли вірші поетеси, які заспівала Ольга Богомолець.

Окрім того, видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» готує до друку прозовий твір письменниці «Записки українського самашедшего». Щоправда, точна дата його виходу наразі невідома — Ліна Василівна ставиться до власних текстів надвідповідально.

Презентацію «Берестечка» (жодних ювілеїв! — наполягала Ліна Костенко попри те, що три дні тому їй виповнилося 80) підготувало видавництво «Либідь» та Оксана Пахльовська, якій довелося осягати науку «човникової дипломатії» — бути посередником між видавництвом та автором.

Перш ніж ведучий вечора, добре відомий читачам «Дня» Володимир Панченко передав слово Ліні Костенко (право поставити цього вечора крапку чи то пак знак оклику, природно, належало поетесі), минуло понад три години. До Ліни Василівни зверталися тільки найближчі — Іван Дзюба та Юрій Щербак (що «родом» із історично-світоглядного грунту шістдесятництва — так само рідного для Ліни Костенко), Петро Бойко (саме його голосом говорить Богдан Хмельницький в аудіододатку до книжкової версії «Берестечка»), Ольга Богомолець та Лариса Кадирова (які переосмислили поезію Костенко завдяки музичному та драматичному мистецтвам), Олена Бойко та Сергій Якутович (які вклалися в перевидання «Берестечка»), донька Ліни Василівни Оксана Пахльовська, письменниця Марія Матіос, головний редактор «Дня» Лариса Івшина, Дмитро Дроздовський. Здається, особливо цінними та близькими для поетеси були учасники «рідної» культурно-етнографічної експедиції, що працювала в Чорнобильській зоні виселення, й у складі якої Ліна Василівна переживала свою внутрішню еміграцію. Словом, жодного ювілейно-єлейного пафосу. Хоча «високі» слова, природно, звучали.

«Ліна Костенко окреслила духовний суверенітет нації», — сказав Юрій Щербак, запропонувавши висунути її кандидатуру на Нобелівську премію. Хоча варто зауважити, що передувати таким грандіозним задумам повинні практичні кроки. Для початку, видання поезії Ліни Василівни англійською мовою. Утім, Юрій Щербак говорив не лише персональне, а й глобальне — про ті виклики, перед якими сьогодні вкотре опинилася Україна.

Здається, втрата планки — однин із них. Хоча ми не маємо права втрачати висоту, коли вона живе поруч із нами...