Виборці повинні бути, як у тренажерному залі?

Олександр ДЕРГАЧОВ, головний редактор журналу «Політична думка», кандидат історичних наук:

— Одним із вимірів наближення України до Європи є якісні характеристики виборчої кампанії. Ми можемо сьогодні порівнювати як це відбувається в Західній Європі й нещодавній приклад, скажімо Казахстану. Сьогодні Україна перебуває між цими двома точками відліку. На жаль, у нас немає реального вибору, натомість у нас відбувається знищення найбільш перспективних кандидатів і нав'язується вибір між поганим і ще гіршим. Нині ми вже чуємо попередження від Європи, яка очікує більш-менш чесних цивілізованих виборів, і це є свідченням, до речі, того, що порушення таки будуть, але рівень цих порушень залежить певною мірою, звичайно, від того, як можуть працювати окремі претенденти, котрі відкидають саме тіньову політику. Серед найбільш відомих я б назвав Марчука й Мороза. Вони можуть не допустити брутальних порушень і таким чином обмежити можливості діючої влади спотворити і «вкрасти» вибори — а така загроза існує.

Микола ТОМЕНКО, директор Інституту політики:

— Останні виборчі кампанії в Україні й парламентські 1998 року довибори й теперішні показують, що в багатьох кандидатів їхні команди почали застосовувати західні аналоги. На мою думку, застосування західних виборчих технологій неадекватне з точки зору нормального, позитивного їх сприйняття в Україні. Зокрема, в США залучення виборчою командою відомих спортсменів, музикантів уважається цілком природним. Парламентські вибори 1998 року показали, що це не є ефективно. Оскільки соціально-економічна ситуація виживання людей вимагає підходу, коли б виборчі команди показали силу свого кандидата та його спроможність зрушити з місця насамперед економічні проблеми, а не, скажімо, перетворювати в шоу-бізнес усю виборчу кампанію. Антитехнології, які використовуються в західних виборчих кампаніях, попри все не є такими нецивілізованими, які почали застосовуватися в українських виборчих кампаніях. Практикуються дуже жорсткі звинувачення за день, за два до виборчої кампанії, коли конкурент не здатен відповісти. І не було жодного судового процесу, коли б це приймалося до уваги. На Заході газети не друкують опитування невідомих соціологічних фірм, бо доведеться відповідати за те, що вони надрукували недостовірну інформацію. Тож використання соціології, аналітичних структур принципово різняться в українських виборчих кампаніях і західних виборчих технологіях. На нинішніх виборах київського мера ми бачимо повну неадекватність західного досвіду, позитивного й негативного, в українській ситуації. Інститут політики й фірма «Социс Геллап» постраждали, оскільки під нашими іменами вийшло кілька матеріалів з абсолютно фантастичними рейтингами, яких ми ніколи не друкували. Більше того, з'явилося кілька структур, про які ніхто останні дев'ять років не чув, які буквально «зі стелі» стали друкувати соціологічні рейтинги. А три загальнонаціональні канали, і державний серед них, подають ті рейтинги.

Анатолій ШАБЛІЙ, начальник Управління міжнародних зв'язків Антимонопольного комітету України:

— З точки зору конкурентного законодавства порушення немає, тому що немає прецеденту порушення економічної конкуренції. Але з точки зору моралі — це обурливий факт. З діючого мера Омельченка в рекламі «роблять Шарікова». І хоча там не зазначається, хто організував цю рекламу, відразу ж вгадується, що це непорядна людина. Ще я звернув увагу на те, що в державних установах, де Законом «Про державну службу» заборонено діяльність політичних партій і політичну рекламу, висять портрети Суркіса. В нашому приміщенні (Львівська площа, 8) унизу висить дуже багато цих портретів. Хтось же їх вішає й хтось дозволяє це робити. А до нас до установи без перепустки зайти не можна. Тут і Державна податкова адміністрація, й Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, й Антимонопольний комітет — 25 поверхів, тисячі співробітників. Це законодавче порушення. Тож я порадив би Омельченку подати до суду — за це порушення, й за образу, завдану рекламою.

Сергій ВАСИЛЬЄВ, віце- президент НТКУ:

— Я вважаю, що це новий вид реклами — фейлетон. Він не тільки розбурхує нерви тих, проти кого спрямований, але й підносить загалом смак споживача. До цього споживач напихався лише низькопробною рекламою такого рівня, як у минулій кампанії виборів до ВР, де було «Голосуйте за мене! Ви не помилитеся! Ой-ой-ой, гей-гей-гей, який я хороший, який я класний!» і таке інше.

— Вибори київського мера — справа локальна. Чи немає тут присмаку ажіотажу, яким заряджається вся країна, деякого політичного спектаклю?

— Це, як подивитися. Київ — не просто місто, воно — столиця України. Якщо люди в якийсь момент починають розуміти, що вони можуть обрати, а не брати участь у спектаклі, а-ля «потьомкінське село», коли йде реальна боротьба, і кожен із громадян розуміє, що причетний до цього процесу — це чудово. Я вважаю, що людей треба готувати до виборів, щоб люди були більш вишуканими в своїх вимогах, щоб вони могли розбиратися, де плевели, а де зерно. Їх треба навчити не бути обдуреними. Це — інструментарій, який вони можуть використати на благо собі. Тим більше, що вибори київського мера — це велика репетиція президентських виборів. Я вважаю, що кожна людина повинна трішечки прокинутися й подивитися — а що відбувається, як відбувається, чому відбувається, якими засобами, методами кандидати намагаються їх переконати, що є аргументом. Людина, виборець, глядач повинен бути як у тренажерному залі, вона повинна тренуватися на «залізі» різної ваги, від 5 до 100 кг.