«Я б’юся різцем і долотом»

Виставка робіт художника-графіка, який боровся з ворогом посередництвом свого непересічного таланту, відкрилася у Волинському краєзнавчому музеї. Активний учасник ОУН та УПА, він і загинув у схроні. На виставці представлено і макет криївки, в якій жив, творив і загинув Ніл, інші предмети нелегкого підпільного побуту.

Випускник Академії мистецтв у Варшаві, Ніл Хасевич становив загрозу для ворога своїми агітаційними матеріалами, карикатурами на радянську владу. 1931 року Ніла Хасевича було відзначено почесною нагородою «Ватикан» за картину «Прання». А за портрет гетьмана Івана Мазепи отримав почесний диплом Варшавської академії. Загалом із 1931 по 1943 роки мистецькі роботи Ніла Хасевича експонувалися на 35 виставках — у Варшаві, Львові, Луцьку, Рівному, Празі, Берліні, Римі, Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі та інших містах. 1939 року побачив світ перший альбом митця — «Книжкові знаки Ніла Хасевича». Був добре знайомий із Степаном Бандерою та його дружиною Ярославою Опаровською. Наприкінці 1942 року Ніл Хасевич іде у підпілля і стає воїном Української повстанської армії. Там його знали як «Бей-Зота», «Старого», «333», «Левка», «Джмеля», «Рибалку». Був членом Крайової референтури пропаганди в УПА-»Північ», працював у редакції підпільного журналу «До зброї», готував ілюстрації до сатиричних журналів УПА — «Український перець», «Хрін». Керував підпільною друкарнею, випускав різні агітаційні матеріали (брошури, листівки, летючки). Він же розробив ескізи більшості грошових знаків повстанців, так званих бофонів, а ще — прапорів, печаток, відзнак підпілля. Навчав мистецтва гравюри молодих художників, які відходили вже на інші терени ілюструвати підпільну літературу та агітаційну продукцію. По суті, в повстанському середовищі Ніл Хасевич створив цілу мистецьку школу. Щоб врятувати талановитого митця-патріота, йому запропонували нелегальними каналами емігрувати за кордон. Та він рішуче відмовився.

1951 року мистецькі роботи Ніла Хасевича, які викривали потворні сторони радянської дійсності, потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН і були опубліковані у США в альбомі «Графіка у бункерах УПА». Після цього почалося справжнє полювання радянських спецслужб на Хасевича. У березні 1952 року виявили його останню криївку біля села Сухівці, що поблизу Клеваня на Рівненщині. Сам Ніл та двоє вояків УПА, які з ним там були, відмовилися здатися у полон і загинули в нерівному бою.

 Досі актуальні слова, які сказав Ніл Хасевич: «Я не можу битися з ними (ворогами) зброєю, але я б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива... Я хочу, щоб весь світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються... Така моя думка, думка рядового підпільника».