«Яблуня», що об'єднує Україну

Показово, що частиною теперішньої війни в Україні стала й «війна з пам'ятниками». Проте, відмовляючись від минулого, скидаючи його віджилих лідерів, варто задуматися, що має прийти на зміну? Тим більше, що драматична та контроверсійна історія нашої країни потребує не лише уважного та глибокого дослідження, а й пошуків суспільного порозуміння. І тут, мабуть, саме мистецтво, його діячі, явища, постаті, які збагатили українську культуру та залишились в ній назавжди, здатні об»єднати та консолідувати розірвані суспільні ланки.

Серед таких постатей та явищ - Михайло Бойчук ( 1882-1937), заснована ним художньої школи та потужний мистецький рух, який увійшов в історію під назвою «бойчукізм». І хоча діяльність цих митців прокреслила 1910-1930-ті роки, сьогодні, в умовах війни за українську Незалежність, її суспільний зміст набуває особливого значення. Адже несе у собі естетичні та образні виміри «українського художнього космосу», утвердження національних традицій та архетипів.

Здається, про Михайла Бойчука та його славетну школу, в Україні знають всі: уродженець села на Тернопільщині, він працював у Парижі, а потім, ніби обійнявши всю Україну - у Львові, Києві, Харкові, Одесі, гуртуючи навколо себе учнів та послідовників, утверджуючи ідеї нового українського мистецтва, що зростало на глибоких традиціях іконопису, фольклору та раннього Ренесансу й було звернуте до найширших глядацьких кіл. Митець, теоретик, педагог, один із засновників першої в Україні Академії мистецтв ( Київ, 1917 рік), він бачив українське мистецтво виразним національним явищем, де співіснують стінопис та графіка, малярство та декоративні вироби. Монументальні роботи – фрески та розписи його учнів прикрашали стіни Луцьких казарм у Києві ( 1919), санаторія на Хаджибеєвському лимані в Одесі ( 1928), Червонозаводського театру в Харкові ( 1933-1935), де, як писав сучасник, «замість джотовських святих були червоноармійці, робітники, селяни – такі ж самі прекрасні й величні, а водночас правдиві, життєві, як і герої великого італійця». Так за версією художників, українське мистецтво входило до великого простору світової культури… Від цих творів нічого не залишилося. Наприкінці 1930-х в часи сталінського терору і сам М.Бойчук, і більшість його учнів, а разом з ними - і їхній стінопис, були репресовані та знищені. Сьогодні найбільша колекція ( живопис, графіка) «бойчукістів» зберігається в Національному музеї у Києві. Пам'ятника ж славетним митцям так і не встановили…

З 2000-х тисячного року над пам»ятним «бойчукістам» працює київський художник Микола Білик. Його ідея – проста і в то й же час образно містка та багатозначна. В її основі – програмний сюжет школи Бойчука «Біля яблуні»: квітуче молоде дерево та людські постаті біля нього. Цю композицію на заняттях розробляли його учні, розкриваючи через нього тему єдності людини та природи, гармонічності світу, спадкоємності, історичної тяглості народу, його культури та ментальності. «Біля яблуні» відсилає до прадавнього райського саду, з якого розпочалася історія людства, і до рядків Шевченка, що називав Україну «нашим раєм»… Її образний зміст- широкий та багатогранний, такий, що викликає асоціації та звертається до культурної пам'яті. У своєму проекті пам»ятника Микола Білик відтворює стилістику школи М.Бойчука: лаконічність та площинність, співучість ліній, цілісність образного та формального висловлювання. Його пам'ятник – невеликий за розміром ( 2, 8 м), в ньому немає штучного пафосу та будь-якої агітаційності. Він – про мистецтво та художників, які прикрашають наше життя, зберігають в ньому традиції та досвід. Адже саме мистецтво є тим, що залишається, має залишитися, після всіх суспільних бурь…

Проект пам'ятника «Біля яблуні. Пам'яті бойчукістів» був представлений в експозиції персональної виставки М.Білика « Світло. Тінь. Час» в Національному музеї « Київська картинна галерея», і викликав широку увагу глядачів: більше 1000 підписів зібрав лист на підтримку його встановлення у Києві. Підтримали цей проект і шановані представники художньої спільноти: Віктор Сидоренко, дійсний член та президент Національної Академії мистецтв України, народний художник та професор живопису та Генеральний директор музею « Київська картинна галерея», член-кореспондент Національної академії мистецтв України Юрій Вакуленко. На відкритті виставки обоє підкреслили суспільну важливість встановлення цього пам»ятника, що має на решті нарешті увічнити пам»ять та віддати шану видатним митцям, які склали славу українського мистецтва.

Пам'ятник «Біля яблуні. Пам'яті бойчукістів» має бути встановлений в центрі Києва. Не можна дозволите, аби й надалі найзначніші явища українського мистецтва , до якого належить, зокрема, школа Михайла Бойчука залишалися поза громадською увагою. Це – наша культура, наша традиція, наша слава і наша пам»ять. 

Звертаємося до Київської міської ради та до мера Києва, пана Володимира Кличка, з проханням підтримати та сприяти його встановленню.