Як «запам’ятатися» Європі?

«Україна мала одну з найефективніших реклам, на яку інші держави витрачають мільйони доларів. Однак ви не зуміли скористатися з результатів цієї кампанії». Так у розмові з «Днем» характеризував «іміджевий вплив» помаранчевої революції один закордонний дипломат. Упродовж майже двох місяців інформація про Україну постійно перебувала в епіцентрі уваги закордонних мас-медіа. Прогулянка в іншій державі з помаранчевим шарфом обов’язково сприймалася як вияв симпатії до революційних українців. Із тих пір минув рік. Не можна сказати, що про Україну забули. Однак її почали дещо по-іншому сприймати. Точніше, дедалі частіше в поглядах про українські реалії проглядаються нотки, властиві для оцінок дореволюційного періоду. Можливо, саме це й мусило би спонукати до роздумів про те, що «просвітницька» робота має бути скоординованою і продуманою. Саме цими днями в Парижі відбувається «іміджева» акція «Дні України в Європі». У цьому проекті, зокрема, візьме участь дружина Президента України Катерина Ющенко. (До слова, вчора до Парижа відбув і сам Віктор Ющенко). Ця акція, як стверджують організатори, є продовження проекту «Дні України в Європі», які були відкриті 21 червня цього року також у Парижі, на Марсовому полі біля Ейфелевої вежі. Тема для окремої статті — це час, обраний для проведення «українських днів». Зовсім не важко припустити, що Франції, яка переживає не найбільш спокійний період у своїй історії (маємо на увазі сутички на околицях Парижа), зараз зовсім не до європейського вибору Києва. Попри все ми звернулися до відомих українців із запитанням — як би вони представили Україну в Європі?

Борис ОЛІЙНИК , народний депутат України, голова Українського фонду культури, керівник делегації ВР України в Парламентській Асамблеї Ради Європи:

— Я би представляв Україну в Європі Миколою Васильовичем Гоголем, оскільки це світової величини фігура; нашим національним генієм Тарасом Шевченком; винахідником і розробником основ космонавтики Олександром Шаргеєм (він же Кондратюк)... Ну і також 300 тисячами тільки зафіксованих народних пісень — це унікальне явище у світовій культурі. А ще нашою козацькою Хортицею, бо це перша, за визначенням Енгельса, християнська демократична республіка у всьому світі.

Костянтин ГРИЩЕНКО , колишній міністр закордонних справ України:

— Міжнародний проект «Дні України в Європі», який зараз проходить у Парижі, сприятиме більш широкому сприйняттю європейцями сутності української культури. Подібні заходи мають відбуватися не лише у французькій столиці. Дуже важливо, що дружина Президента активно залучилася. Це відповідає західним стандартам ролі дружини глави держави у просуванні позитивного іміджу країни за кордоном. Президент і його дружина виконують надзвичайно важливу функцію: вони відчиняють двері, створюють широку політичну платформу для того, щоб весь спектр українського суспільства був представлений у принципово важливих для нас державах- партнерах. Але без послідовної, конкретної роботи і довгострокової стратегії з визначенням механізмів взаємодії державних, неурядових і бізнесових структур, реально змінити на позитив ставлення до нашої держави у перспективі не вдасться.

Візьмемо лише два аспекти: покращення інвестиційного клімату та створення туристичної і транспортної інфраструктури в нашій державі, які б заохочували європейців їхати в Україну, знайомитись глибше із державою та нашими можливостями. Про покращення інвестиційного клімату ми почали дбати лише зараз, а про європейські стандарти туристичної та транспортної інфраструктури поки що залишається лише мріяти. У Києві, зокрема, існує гостра потреба у готелях міжнародного класу. Що вже й говорити про регіони, де існує серйозний потенціал для розвитку міжнародного бізнесу і туризму. Враховуючи міжнародний досвід, розвиток туристичної інфраструктури дає величезний поштовх для розширення багатосторонніх контактів та є вкрай важливим для сприйняття нашої держави за кордоном.

Сьогодні негативна інформація про внутрішньополітичні події, відчуття безладу в державних структурах, враження про системну корупцію в Україні стають основним лейтмотивом повідомлень інформаційних агентств та світових ЗМІ. А це перекреслює всі спроби створити позитивний імідж нашої держави за кордоном.

Андрій КУРКОВ , письменник:

— На мою думку, краще би було не возити до європейських країн безліч фольклорних ансамблів чи дитячих хорів. Корисніше було б представляти кращих українських художників та композиторів — тих, кого за кордоном вже знають і на кого чекають. Наприклад, такою є чудова одеситка, цікавий композитор Кармела Цепколенко. У Швейцарії навіть видано її компакт-диск. Варто об’єднати наших композиторів, які б виконували на «чужій» території сучасну українську музику. Також доцільно було б влаштувати мистецькі акції наших художників — Андрія Блудова, Миколи Журавля... Одним словом — тих модерністів, на яких з нетерпінням чекає публіка.

Олексій ДОЛЯ , етнограф:

— У першу чергу слід було б представити Україну народним мистецтвом. Ми не здивуємо світ балетом і нічого нового не відкриємо, коли покажемо якісь сучасні речі. Адже вони є у кожній країні. А народне мистецтво — це те, чим ми відрізняємося від усіх інших. Воно — єдине, унікальне. Як на мене, людям було б цікаво побачити наше народно-декоративне ужиткове мистецтво: гончарство, різьбярство, вишивку, ткацтво. Бо коли кілька років тому представляли Україну в Німеччині матрьошками, то, вибачте, це не є нормальним... У нас є чимало свого, що можна було б показати. Наприклад, косівська, опішнянська, волинська, гуцульська, полтавська кераміка... Варто було б на цьому робити акцент. І в жодному разі не везти попсу та естраду. Цікаво дивитися на справжню Україну — самобутню і оригінальну.

Ігор МІТЮКОВ , екс-міністр фінансів, колишній посол України у Великій Британії:

— Перш за все слід було б відкрити Європі наші можливості в галузі високотехнологічних виробництв. Бо більшість наших партнерів, які цікавляться Україною, вважають, що ми в основному виробляємо метал. І в той же час мало хто знає Україну як потужну авіа- і суднобудівну державу. Як країну, де сконцентровано дуже потужний потенціал у сфері інформаційних технологій. Мало хто знає про моторобудування, де ми займаємо передові позиції. Можна, звичайно, починати презентацію України з соціальних, культурних чи мистецьких акцій. Однак важливіше на сьогодні — обов’язково мати на увазі ті прагматичні речі, які пов’язані насамперед із залученням інвестицій та партнерів. Тому частину, про яку я говорив вище, радив би за будь-яких умов включати в «Дні України в Європі» та презентації наших досягнень за кордоном.

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ , директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка Національної академії наук України:

— Так історично склалося, що зараз наша держава знову повертає своє обличчя до Європи. І сьогодні багато говорити, наприклад, про Анну Ярославну, про її заміжжя з французьким королем, про те, що вона їхала у Францію з Євангелієм, написаним кирилицею, мабуть, вже не варто. Нам треба показати Україну вже в образі сьогоднішньому. І найкраще це можна зробити через культуру та різноманітні мистецькі акції. Культура завжди була, є і буде візитною карткою кожної цивілізації. І, мені здається, перед нами постає надзвичайно складне завдання. Можна говорити і про Середньовіччя, і про епоху бароко, і про освіту, і про Києво-Могилянську академію, й про Острозьку академію... Але я думаю, що нам варто було б показати Європі і українську ікону, яка справді неповторна, унікальна й має свої регіональні особливості. Варто було би сьогодні відкрити і український портрет. Слід було би відкрити перед Європою і українське модерне мистецтво кінця XIX — початку XXI століття, де є виразні сигнали про те, що модерна поява нової хвилі, особливо в живописі, скульптурі, багато в чому була пріоритетом України. Згадаймо того ж Василя Кандинського чи Олександра Архипенка. Таким чином, ми б відкрили перед Європою ту частину нашого культурного буття, яка засвідчує синтез національного, народного і професійного мистецтва, мистецтва, яке, я вважаю, є унікальним набутком української національної культури. Також слід подати і сигнали про український театр — вертеп, який є своєрідним вираженням народного театру. Чи, наприклад, той же хоровий спів. Це також унікальна сторінка нашої національної музичної культури. Можна показати український рушник, який таїть в собі унікальну закодовану інформацію про ту історію, яку ми сьогодні вже не можемо й прочитати. Показати Україну світу — складне завдання. Але я б хотів, щоб ми не стільки нагромаджували, скільки б сигналізували. І щоб надалі ці сигнали нашої національної культури, мистецтва потім могли доповнюватися наступними презентаціями України як цивілізаційного образу в Європі.

P.S. А що думаєте ви? Запрошуємо читачів, експертів «Дня» активно обмінятися ідеями.