Єгипет і Карпати
У львівському Музеї етнографії та художнього промислу відкрили виставку Василя Боднарчука
Експозицію приурочено до 65-ліття заслуженого художника України, доцента кафедри художньої кераміки Львівської академії мистецтв Василя Боднарчука, а перед тим — випускника Косівського училища прикладного мистецтва (відділ художньої кераміки) і Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва, де викладачами з фаху у Василя Дмитровича були, зокрема Зиновій Флінта і Роман Сельський.
Від 1976 року митець бере активну участь у виставках в Україні та за її межами. Твори художника зберігаються в колекціях Музею сучасного українського образотворчого мистецтва (Київ), Музею етнографії та художнього промислу (Львів), Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, багатьох галерей мистецтва, приватних колекцій в Україні, США, Канади, Польщі, Росії. Вісім персональних експозицій кераміки та живопису засвідчують, що творчість митця стала помітним явищем у сучасному мистецтві України.
Роман ЯЦІВ, професор, історик мистецтва, спеціально для «Дня»:
— Виставка дуже цікава тим, що Василь Боднарчук у межах натурного малювання в техніці акварелі та пастелі у доволі широкому діапазоні виражальних засобів демонструє, по-перше, свою майстерність, а по-друге, свою реакцію на побачене як мандрівника. Тема його виставки — мандри цього року, а це — Єгипет і Карпати. На мою думку, він навіть у своїй свідомості зробив таке порівняння. Василь Дмитрович порівняв культуру, властиву Єгипту, зі скромними його землями, з домінантою пісків, де важко працювати його жителям, щоб бодай трошки зробити якісь насадження, з культурою багатих на природні ресурси Карпат, яких ми часто просто не помічаємо... Тобто Бондарчукові впав у око цей контраст через різні способи господарювання, через різне ставлення до землі. Митець вважає, що треба більше шанувати свою землю, вміти помічати в ній властиві для неї переваги... З погляду суто мистецького, ці роботи цінні високим професіоналізмом Василя Дмитровича. Я спостерігаю за його виставками п’ятнадцять років (від виставки до 50-ліття Боднарчука) і маю зазначити, що він дуже виріс у своїй світоглядній платформі. Тому його погляд навіть на такі звичайні речі, «рядові» мотиви, збагачений суттєвим досвідом, точністю у відборі матеріалу, професійністю компонування та широкою амплітудою формальних засобів (попри те, що це — натурне малювання).
Виставка спричинила велику цікавість серед колег Василя Дмитровича та його учнів. Зрештою, Боднарчук завжди дбав про те, щоб молодь заангажовувалася активною творчою позицією, щоб шукала способів для своєї самореалізації. Отже, експозиція має й мистецьке, й методологічно-педагогічне значення. Вважаю, що вона буде зауважена й багатьма львів’янами.
