«Європейська хартія проти європейських цінностей»

Нині Верховна Рада розгляне сумнозвісний законопроект «Про засади державної мовної політики». Його автори — регіонали Вадим Колесниченко та Сергій Ківалов. Цим законопроектом передбачено використання мови національних меншин у певному регіоні, де її вважають рідною більше 10% населення. За словами нардепа Бориса ТАРАСЮКА (www.pravda.com.ua), на практиці це означатиме: регіональний статус російської мови в 13 областях і як «приємний бонус» угорської — на Закарпатті, румунської — на Буковині. «АР Криму «повезло найбільше»: на додачу до російської кримчанам хочуть «подарувати» і кримськотатарську, якою, власне, кримські татари вільно користуються у самоврядуванні, освіті та у своєму культурному житті...» «Якщо даний законопроект буде ухвалено і він стане законом, то про українську мову в містах можна буде забути, — цитуємо нардепа Олеся ДОНІЯ (www.newsru.ua). — Адже під вивіскою лібералізму, гуманізму і демократії знову утверджується ідея, що ні в університетах, ні на телебаченні, ні в рекламі чи в тих місцях, де хоча б 10% вважають рідною мовою російську, українська вживатися не буде».

«Проштовхуючи» цю ініціативу, Вадим Колесниченко «козиряє» передусім підтримкою Венеціанської комісії, а також вишів, зокрема Київського національного університету ім. Т. Шевченка, Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, Національного лінгвістичного університету, Таврійського національного університету ім. В. Вернадського, Тернопільського національного педуніверситету (тут я посипаю голову попелом, оскільки його закінчувала), Одеського національного університету ім. І. Мечникова... По-перше, Венеціанська комісія як дорадчий орган Ради Європи з питань конституційного права, котрий надає висновки про відповідність законодавчих актів європейським стандартам та цінностям, явно не розібралася в нашій ситуації... Як сказала головний редактор «Дня» Лариса Івшина в ефірі 5 каналу 22 травня: «європейська хартія проти європейських цінностей». По-друге, далеко не вперше напередодні президентських або парламентських виборів університети схиляють на чиїсь бік... Не кажучи вже про витягування «мовної карти». І ніхто не замислюється про наслідки. Мається на увазі роз’єднання суспільства, сепаратистські настрої, врешті «вимивання» не тільки української мови, а й української культури загалом зі Сходу і Півдня України.

Володимир ПАНЧЕНКО, професор Києво-Могилянської академії:

— Хоч у ст. 4 автори законопроекту — С. Ківалов та В. Колесниченко — декларують, що «основи державної мовної політики визначаються Конституцією України», — проте насправді закон претендує на те, щоб «засади мовної політики» визначалися саме його, цього закону, нормами, а не Конституцією! Адже, хіба ЗАСАДИ не те саме, що й ОСНОВИ? Як то кажуть, не треба нас дурити.

Взагалі, законопроект С. Ківалова й В. Колесниченка має шахрайсько-єзуїтський характер. Усупереч Конституції України та рішенню Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99 ці народні депутати та їхні співавтори вводять у правове поле поняття «регіональна мова», «мовна група», «мовна меншина», «регіональна мовна група» і тим самим кардинально ревізують засади мовної політики, визначені Основним законом. Викривлено, спекулятивно тлумачиться ними і Європейська хартія регіональних або міноритарних мов, яка насправді покликана захищати слабких, а не утверджувати домінування сильних.

Визначення статусу мов є прерогативою Конституції, а не закону, до того ж — виписаного таким чином, щоб, маніпулюючи гаслами про захист національних меншин та про права людини, насправді дати повний хід русифікації України. Адже якщо його ввести в дію, то українська мова з її об’єднавчою місією залишиться державною лише на папері. Політичні наслідки ківаловсько-колісниченківської авантюри очевидні: державна мова витіснятиметься з органів місцевого самоврядування, судів, освітніх закладів; національні меншини, яким пропонуються утопічні перспективи, виявляться обманутими, а Україна — розділятиметься за мовною ознакою на дві частини. Адже справжня мета законопроекту — «Геть українську мову!». Саме для цього придумано норму про 10%, за якою саме такої кількості жителів регіону, себто — села, селища, міста, району, області, Автономної Республіки Крим — буде цілком досить для того, щоб місцева рада оголосила російську мову регіональною. З усіма наслідками, які з цього випливають.

Зрозуміло, що законопроект «Про засади державної мовної політики» — політична спекуляція, зумовлена наближенням парламентських виборів. Так уже було не раз: не маючи переконливих соціально-економічних аргументів, Партія регіонів розігрувала «мовну карту», аби збурити суспільство й відвернути його увагу від гострих, по-справжньому актуальних проблем.

Я переконаний, що ухвалити законопроект Ківалова й Колесниченка можуть тільки люди, які поняття не мають, що таке політична відповідальність. Потрібно, щоб суспільство нагадало їм про цю дефіцитну річ.

«Я — РОСІЙСЬКОМОВНИЙ УКРАЇНЕЦЬ. І МЕНЕ НІХТО НІКОЛИ НЕ УТИСКАВ»

Олександр РОЙТБУРД, художник:

— На моє переконання, законопроект «Про засади державної мовної політики» — це передвиборча спекуляція. Очевидно, найлегше знову витягнути «мовну карту», ніж говорити з суспільством про побудову правової країни, права людини... Та ще й у ситуації, що склалася...

Особисто мені ці ігри довкола мовного питання нецікаві. Я — російськомовний українець. І мене ніхто ніколи не утискав. (А то часто говорять про утиски прав російськомовних громадян України.) Достатньо володію українською для того, щоб говорити, читати і писати нею без стилістичних і граматичних помилок та перекладача. Я ж живу в цій країні і вважаю її своєю Батьківщиною.

«ПРІЗВИЩА КОЛЕСНИЧЕНКО І КіВАЛОВ МЕНІ СИГНАЛІЗУЮТЬ, ЩО ПОВИНЕН БУТИ ПРОТИ, ЯКУ Б СПРАВУ ВОНИ НЕ ПРОПОНУВАЛИ...»

Cемен ГЛУЗМАН, президент Асоціації психіатрів України, член Громадської гуманітарної ради при Президентові України:

— Поява подібних законопроектів на порядку денному життя України свідчить про те, що незабаром вибори. Гадаю, автори законопроекту «Про засади державної мовної політики», до речі, обоє циніки, все-таки усвідомлюють, що він не може бути ухвалений. Цього не дозволять ні Президент, ні громадськість. Тому я розглядаю дану комедію як спробу скористатися маргінальним електоратом, збудити його інтерес і схилити на свій бік. Очевидно, чимало знайдеться таких, які вважають, що погано живуть, тому що з ними розмовляють тією чи іншою мовою. Дійсно, країна, що називається, етнічно «перемішана». Наприклад, коли ми говоримо про Західну Україну, то забуваємо, скільки вчителів, лікарів та інженерів із Росії були направлені у Львів, Івано-Франківськ і Тернопіль після окупації радянською владою Галичини. Там вони прижились, і, до речі, більшість досі говорить російською...

Я як незалежна людина скажу наступне: прізвища Колесніченко і Кивалов мені сигналізують, що маю бути проти, яку б справу вони не пропонували. Бо, як відомо, ті нічого конструктивного не запропонують. А насправді в країні стільки невирішених проблем! І 45 чи 46 мільйонів українців не живуть мовною проблемою, їх хвилюють питання безробіття, низьких пенсій, корумпованості судової системи... Розумієте, коли людина помирає від раку, можна, звичайно, говорити їй, що ще має алергічну реакцію на тополиний пух. Але це некоректно, аморально!

Іван ДЗЮБА, громадський діяч, літературознавець, автор відомої праці «Інтернаціоналізм чи русифікація»:

— Законопроект «Про засади державної мовної політики» — надфальшивий. Автори його по-фарисейськи вдають, що дбають про мови національних менших, але насправді хочуть поглиблення згубної для України русифікації.

Парламент держави Україна мав би дбати про те, щоб виконувався існуючий конституційний закон про мови в Україні, який визначає українську мову як державну і гарантує розвиток інших мов.

Закон — досконалий, справедливий, але в частині гарантій державності української мови він був і залишається фікцією. Влада хворіє на українодефіцит. За тих умов від імені України поспішають виступати її ненависники, що діють в інтересах російського імперіалізму.