Йоахім Вайдеманн: "Може бути так, що операція "вибори" пройде успішно, але паціент - Україна - помре"
Йоахім Вайдеманн, 34 роки, регіональний кореспондент газети «Гандельсблатт» (ФРН) в країнах Центральної та Східної Європи (бюро розташоване в Празі). У 1991–1995 рр. працював у представництві Фонду Фрідріха Еберта в Польщі, виробляв рекомендації для польських політиків щодо реформ, опікувався розвитком преси. З травня 1995 р. по жовтень 1997-го працював у Києві як власний кореспондент «Гандельсблатту» та «Нойє Цюрхер Цайтунг». Автор інтерв’ю із прем’єром Лазаренком, яким Павло Іванович глибоко вразив пана Вайдеманна. Нагадаємо, що в інтерв’ю, даному під диктофон, Лазаренко висловився за обрання прем’єра Верховною Радою і внесення відповідних змін до Конституції. Після публікації Лазаренко спробував відмовитися від сказаного, заявивши, що не це мав на увазі. Виник скандал, який був абсолютною несподіванкою для сьогоднішнього гостя «Прес-клубу «Дня», котрий звик до інших норм ділової етики. Газета «Гандельсблатт» вважається однією з найвпливовіших у Німеччині та Європі, оскільки орієнтована на великий бізнес, керівників підприємств, впливові міжнародні фінансові та біржові кола. Вона є стратегічним європейським партнером «Уолл-стрiт джорнал» і є найдорожчою щоденною газетою у ФРН. Йоахім Вайдеманн вільно володіє, крім німецької, англійською, французькою, українською, російською, польською, чеською мовами.
АНКЕТА «ДНЯ»
1. Що сьогодні найбільше цікавить західного журналіста і західного читача в Україні? Чому?
2. Раніше мовилося про симпатії Заходу до України, тепер — про розчарування. Що є насправді? І що, на Ваш погляд, відбувається в Україні саме сьогодні?
3. Що скаже Ваш читач, коли йому запропонують вкласти гроші в Україну?
4. Чи публікуються нині в європейській пресі прогнози щодо українського майбутнього?
5. На Ваш погляд, що таке свобода преси по-українськи? Чого не вистачає як самим медіа, так і чиновникам у спілкуванні із пресою?
6. Про що свідчить те, що найвпливовіші європейські газети та журнали не мають постійного представництва в Києві або закривають бюро, які були тут раніше?
7. Що заважає реальному зближенню між Україною та іншими європейськими державами?
8. Чи може Україна уникнути «шенгенської стіни»?
9. Що може змінитися із приходом євро в Україну? Чи взагалі має євро шанси витіснити долар як резервну валюту країн Східної Європи?
10. Які українські політики вважаються нині на Заході перспективними? Хто з них викликає бажання співпрацювати?
11. У чому головна різниця між Україною, Білоруссю та Росією?
12. Ваша улюблена цитата, анекдот.
13. Відкрите питання. Що іще Ви хотіли б сказати?
1.Німецького читача цікавить насамперед те, чи зможе Україна виплатити відсотки за своїми євробондами, оскільки німецькі інвестори вклали в них чималі суми грошей з огляду на 16% доходності. Для німецького інвестора це — барометр, який покаже, наскільки Україна є реформоспроможною.
Мене, як журналіста, в першу чергу цікавлять президентські вибори в Україні, оскільки від цього залежить, як далі розвиватиметься країна. Звичайно, залишаються теми Чорнобиля, економічної ситуації в Україні, ситуації в банківській та фінансовій системі. І ця ситуація виглядає дуже проблемною.
2.Дійсно, в перші роки української незалежності Захід мав досить багато симпатій до України. Проте деякі країни не вірили, що ця незалежність триватиме довго. До них належала й Німеччина. Сьогодні ж керівники підприємств, наприклад, розчаровані. Деякі з них закривають свої представництва в Україні, деякі звільняють український персонал. Вони тепер мають 20% від того, що мали два-три роки тому, і пов’язують це із президентськими виборами. Україна сьогодні перебуває в блокаді. Усі хочуть виграти вибори, а через це не проводиться жодних реформ. Щоправда, минулого року і в Німеччині податкова реформа не вдалася через вибори: ніхто не хотів ризикувати. Проте Україна не витримає довго такої блокади, в ній дуже мало ресурсів, немає чого розподіляти. Може бути так, що операція «вибори» пройде успiшно, але пацієнт – Україна – помре.
3. Я вже казав, що багато німецьких інвесторів уклало гроші в українські євробонди, попри мої попередження. Євробонди — це барометр настроїв інвесторів. Наприклад, болгарські облігації після зміни уряду та парламенту різко пішли вгору, бо країна дбає про реформи.
4. Ні, тепер цього не робиться. Ніхто не може прогнозувати, що тут буде далі. У Європі звертають увагу на те, що на рахунках західних банків — дуже великі гроші з Росії та України. Щоб продемонструвати зміни на краще, ці гроші потрібно реінвестувати в Україну, щоб вони тут працювали. Однак нині це не принесе прибутків.
5. Щодо свободи преси в Україні, то я цілком поділяю думку ваших журналістів: в Україні є свобода вибирати, від кого ти хочеш залежати. Це дуже страшно. Міжнародні організації звертають на це увагу, очікується, що незабаром тут буде запроваджено пост омбудсмена з питань свободи преси. Фахових журналістів в Україні, які хочуть бути незалежними, треба якось підтримати.
6. Цікаве запитання. Тут дуже важко працювати. Тут немає справжнього доступу до інформації на відміну від Угорщини, Польщі, Чехії, Болгарії, Румунії. Це стосується як політики, так і економіки. Є, звичайно, доступні політики: Тигипко, Ющенко. Однак більшість дистанціюється від преси. Щоб викликати зацікавлення західної преси до себе, вони повинні стати більш відкритими, більш відвертими.
7. Насправді, ніщо не заважає. Я думаю, Україна може більшого навчитися на Заході, ніж у Росії. Адже в Росії вона навчилася корупції та бартеру, а в Заходу може навчитися якості, професійній продукції. Та й західні інвестиції тут працюють краще за російські. До того ж проблеми Росії дуже швидко поширилися на Україну.
8. Україна, звичайно, може уникнути цієї «шенгенської стіни», але для цього їй потрібно зачинити східні кордони. Це нереально. Узагалі, варто було б подивитися на проблему із другого боку: якби Захід сьогодні відчинив свої кордони, то багато українських інтелектуалів, яких країна потребує для свого розвитку, просто виїхало б.
9. Проникнення євро в Україну вже починається. Проте чомусь тут паралельно йдуть торги щодо євро та щодо марки, чого не має бути. Адже курс марки віднині фіксований щодо курсу євро. Тут мусять припинити торгувати маркою. Узагалі, Росія та Україна сьогодні єдині в Європі, де долар має переваги. Угорщина скоро хоче перейти на євро, в Болгарії — фіксований курс лева щодо євро, вона фактично вже в зоні євро, в Румунії ситуація дещо хаотична, але й там євро буде сильнішою валютою. Однак не варто добиватися, щоб євро витіснив долар.
10. На Заході всі шанують Кучму за те, що він приблизив Україну до НАТО та ЄС. Стосовно інших кандидатів у президенти, то такої ж політики очікують лише від Євгена Марчука. Від Мороза, Ткаченка очікують, що в разі їхнього обрання Україна приєднається до Мінської угоди про російсько-білоруський союз, і це означатиме поступову втрату Україною суверенітету. Досить високу репутацію має Юрій Костенко. Мабуть, оптимальним для України варіантом, з погляду Заходу, було б створення альянсу між Кучмою, Марчуком, Костенком та Ющенком. Особа Марчука була б цікавою для досягнення більшого внутрішнього порядку, Костенко б опікувався зростанням державної свідомості, Ющенко виступав би як економічний експерт.
11. У Білорусі є «м’яка» (політична, невійськова) диктатура, в Росії — невизначеність, необмеженість хаосу. Україна ще має якийсь реальний шанс упорядкувати економічні справи, піти шляхом цивілізованої демократії.
12. Для мене найбільший анекдот — ще до кінця незрозуміла справа Лазаренка. Щодо його особи, спочатку дати інтерв’ю, а потім заперечити те, що він казав, — це для мене, м’яко кажучи, непослідовність.
13. Я маю надію, що Україні вдасться затримати деградацію політики й суспільства. Я знаю, що українці дуже відкриті й відверті люди, вони заслуговують на політиків, які працюватимуть під гаслом: «Ми змінимо ваше життя на краще».
