З нефутбольного арсеналу
Ви коли-небудь бачили футбол, на який би не пропускали глядачів? Не тому, що всі квитки продані і немає місць. Не тому, що команда таким чином покарана міжнародними футбольними структурами. Не тому, що матч відбувається між секретними агентами, яких не повинні знати в обличчя. А просто тому, що не пускали. Вже вдруге на центральному стадіоні нашої держави відбувається дивне футбольне дійство за участю київської команди вищої ліги «Арсенал». Зовні все ніби нормально — на полі гравці, на трибунах глядачі, навколо міліція. Ось тільки каси не працюють, а безплатно міліція не пускає. Тим часом через турникет стадіону проходять якісь люди з квитками. Так було на грі «Арсеналу» з сімферопольською «Таврією», повторилося це і на матчі з земляками з «Динамо». Пізніше адміністратори пояснили, що на обидві гри були випущені квитки, однак в продаж вони не поступали, а «розподілялися». Довгі роздуми над метою подібного «експерименту» результатів не принесли. Тут або занадто хитрий задум, або повна безглуздість.
Почнемо з початку. Проблеми із потраплянням на ігри команди ЦСКА, як звався донедавна «Арсенал», до нинішнього року не було. Напіваварійний армійський стадіон на Повітрофлотському спокійно приймав нечисленну аудиторію в кількасот людей, значну частину яких складали організовані військовослужбовці. Коли ЦСКА почали перетворювати на «Арсенал» прозвучали заяви про бажання столичної адміністрації збудувати для цієї команди сучасний стадіон. Заяви потім зникли, бо будівництво найпростішого стадіону, що відповідав би міжнародним вимогам, коштує побільше, ніж будівництво нового вокзалу. Не готовою до цього виявилась київська влада. Та й навіщо будувати новий стадіон, коли у центрі Києва височить гігантська чаша «Олімпійського». Сказано — зроблено. Стала головна спортивна арена країни «домашньою» для київського «Арсенала». Залишилось лише заповнити цю арену глядачами.
Ось тут і з’явилось ноу-хау із «розповсюдженими» квитками. У звіті про останню гру вказано, що на трибунах «Олімпійського» було 10 тисяч глядачів. Це не сто тисяч, проте для початку непогано. На практиці ж публіка підійшла на футбол десь всередині гри і справляла враження досить далекої до футболу. А ті, що трохи на футболі розумілися, вболівали за... «Динамо», а не за «Арсенал».
Саме з цього і слід було б починати. З того, чи потрібен Києву ще один футбольний клуб? Точніше, не так, клубів потрібно багато хороших і різних. За умови видовищної гри і високих результатів футбольна команда одночасно підвищується в ранзі і здобуває прихильників. Приклад — команда «Оболонь» однойменного пивзаводу, яка грає поки на різних аренах, але ніби будує свій стадіон неподалік від заводу і має шанси незабаром пройти до вищої ліги. У випадку з «Арсеналом» нічого подібного не було. У «муніципальний клуб» було перетворено багатостраждальну армійську команду, справами якої нині активно займається прокуратура. Нещодавно був заарештований один із керівників клубу ЦСКА, звинувачуваний у незаконних махінаціях з коштами у кілька мільйонів доларів.
Ще минулої весни ЦСКА на чолі з амбітним тренером Фоменком був серед лідерів вітчизняного футболу, і лише у додатковий час програв у кубковому фіналі донецькому «Шахтарю». Сьогоднішній «Арсенал» — бліда пародія на ту команду. Тренери, окрім Фоменка, ті ж самі, більшість гравців — теж. Проте команда знаходиться на одному з передостанніх місць і головне — не бачить своєї перспективи. Футболісти і тренери працюють, скоріше, «на перспективу», сподіваючись, що на них таки звернуть увагу і почнуть виконувати обіцянки щодо створення справді сильного київського клубу.
А поки що у вищій лізі виступає в аварійному порядку зліплена команда без традицій, без прихильників, без керівників, які б розумілися на футбольній справі. Адміністративний спосіб заповнення трибун — епізод, який змушує припустити, що так само безглуздо в «Арсеналі» робиться і все інше. Якби ж то побачити десь на прес-конференції чи по телебаченню ту світлу голову, яка задумала створити новий футбольний клуб із назвою «Арсенал», якби ж відповіла ця людина за те, що вийшло із цього всього. На жаль, не чути тої людини і не видно. Тому ставши ще раз свідками футбольного матчу з контролерами на вході і зачиненими касами не дивуйтесь — це такий футбол «по-арсенальськи».
