За правдою і... грішми
Можливо, що ця історія увійде в «золотий» фонд волинських анекдотів. Не секрет, що значну частину звернень громадян до органів влади становлять прохання про гроші. Отримуючи щороку добру матеріальну допомогу (а в списках заявників, як переконує аналіз, немало одних і тих же імен...), сімейство з Камінь-Каширського району і цього разу сподівалося на хорошу суму. До візиту комісії з соціальних служб підготувалися, навіть помінявши... підлогу в одній з кімнат на гнилі дошки. Напевне, думали, що далі не підуть. Коли ж представницька комісія «з області» легко розібралася у дійсному стані справ, господар заспокоїв дружину: «Нічого, Ганю, ось з’їздимо у Луцьк до Толіка, а він допоможе!»
Прохання, з якими до волинського губернатора Анатолія Француза звертаються інваліди, ветерани праці, учасники бойових дій, малозабезпечені громадяни, знаходяться на постійному контролі і вирішуються по змозі позитивно. Так, начальник відділу роботи зі зверненнями громадян апарату облдержадміністрації Лілія Костюкевич на одній з останніх апаратних нарад навела приклад, коли завдяки втручанню голови ОДА луцька міська влада після багаторічної тяганини за один день позитивно вирішила проблему телефонізації квартири ветерана, єдиний син якого загинув в Афганістані, а дружина була інвалідом першої групи... Громадяни, які побували на прийомі з особистих питань, відзначають «людськість» губернатора. Те, що і в області, і на місцях почали більше вникати у людські проблеми, — факт, який підтверджує зростання кількості заяв в органи місцевої влади (майже на двi тисячі за минулий рік), але зменшення звернень у Київ. «Коли гроші виділяли поголовно, заяв була маса. А коли почали вивчати матеріальні умови — значно менше...» — констатує перший заступник голови облдержадміністрації Володимир Панчишин.
Чого ж хоче народ від влади? Правди і... грошей. І, мабуть, грошей таки найперше. «Третині бажаючих отримати матеріальну допомогу з районного бюджету ми відмовили з об’єктивних причин — є люди, якi більш цього потребують, а потік прохань не зменшується», — каже голова Ківерцівської райдержадміністрації Володимир Харчук. І бачить проблему в тім, що «одна жінка отримала допомогу на дітей, розказала сусідці, і вже та просить про допомогу, адже багатодітних сімей у селі може бути чимало». Ківерчани зіткнулися з фактом, коли багатодітна мати, отримавши солідну матеріальну допомогу, почала писати у Київ, щоб Президент виділив родині автомобіль... В Іваничівському районі «рекордсменом» по скаргах стала жінка, якій лікарі офіційно поставили психіатричний діагноз (але її звернення реєструються, як і всі інші, по них виїжджають комісії). Будь-яка сімейна чи житейська проблема стає підставою для сигналу «у верхи», у тому числі і бажання отримати житло у місті (мешкає у передмiстi). І навряд чи змінить дану ситуацію та характер жінки навіть візит до неї голови Іваничівської райдержадміністрації, який теж знає дорогу до її хати. Все ж увага до звернень громадян сприяє тому, що у даному районі колективних і повторних скарг у 2003-му порівняно з попереднім роком стало удвічі менше.
Формування нових відносин на селі і те, що на 90 відсотків вручено вже майнові свідоцтва, спонукало до росту скарг земельного, так би мовити, характеру. Люди масово пишуть заяви про отримання земельного паю «в натурі», а ділянками часто не задоволені. Росту звернень з цього приводу сприяють, як не дивно, і виїзні засідання комісій по врегулюванню земельних і майнових питань. Отримавши консультації, впевнившись, що з ним місцева влада чинить несправедливо, селянин починає активно писати «в область». На Волині є всього кілька таких «гарячих» точок, звідки шлють і шлють листи про неправомірні дії місцевого керівництва щодо конкретного селянина. Чоловікові ж треба або оформляти документи (чого з різних причин не хоче або не може), або звертатися в суд, з чим теж тягне, пописуючи далі... Якщо ж колективне господарство розграбоване, то і проблему з виділенням майнового паю вирішити проблематично. Заступник голови облдержадміністрації Галина Якимчук навела приклад спілкування з селянами з Маневицького району, які на прийомі повідомили, що керівника КСП, котрий все розвалив, забрали... на державну роботу в органи соціального захисту. Але знову ж класична ситуація: людям легше писати по кілька разів в органи обласної влади, ніж діяти згідно з законом, звернувшись зі своїм питанням у суд.
Та й не завжди він ставить крапку у конфлікті. Голова Ківерцівської райдержадміністрації Володимир Харчук повідомив, що мешканці села Башлики, які відстоюють свої (як їм здається) права на місцеві ставки, не задоволені й останнім рішенням суду, котрий вирішив ситуацію на користь «Волиньрибгоспу». Люди хочуть мати вільний доступ до місцевих ставків, як це було раніше, а ставки давно мають власника. Знову писатимуть до Президента?! Ні, ситуацію «закрити» і повідомити про це селян через пресу — розпорядився перший заступник голови ОДА Володимир Панчишин. Бо писати можна при бажанні без кінця.
Особлива тенденція до повторних звернень спостерігається в обласному центрі — місті Луцьку. І сприяють їй самі чиновники. Як зауважує Володимир Панчишин, громадянам з органів міської влади йде потік позитивних відповідей: буде зроблено, проведено, відремонтовано... У другому чи третьому кварталі і т.п. Робота ж не виконується, а чоловік пише знову. Особливо багато таких відповідей за підписом начальника міського управління житлово-комунального господарства Тетяни Семенюк, на що звернуто увагу керівництва. Варто відзначити, що саме у Луцьку багато робиться у системі «влада — громада». Одними з перших в державі відкрили офіційний веб-портал, працює «гаряча» телефонна лінія міського голови. Сповідуючи принцип відкритості і прозорості у своїй роботі, проводять (з ініціативи міського голови) громадські слухання з питань життя міста. Парадокс, але лучани мало активні на цих заходах, і часто в залі одні спеціалісти та преса. Тож нещодавно мер Антон Кривицький провів серію зустрічей керівництва міськради з громадою у приміщеннях ЖЕКів.
Кажуть, що хто стукає, тому й відчиняють. Напевне, що саме за таким принципом і діють спритні громадяни, леліючи надії «на доброго керівника». Але і бідні є, і спритних вистачає, і їх треба розрізняти, вважають на Волині...
