За що боролись?
«Металург» (Донецьк) — «Парма» (Італія) — 1:1; «Динамо» (Бухарест, Румунія) — «Шахтар» (Донецьк) — 2:0; «Гамбург» (Німеччина) — «Дніпро» (Дніпропетровськ) — 2:1. Коли рахувати по-нашому, українські учасники Кубку УЄФА стартували цього разу непогано. Це якщо порівнювати з торішніми 1:5 від «Аустрії» та 0:8 від «Вердера», які одержали наші донецькі повпреди в Європі «Шахтар» та «Металург». Якщо ж сприймати дебютні ігри нормально, то втішатись абсолютно немає чим. Звісно, італійська «Парма» та німецький «Гамбург» сильні європейські клуби, але далеко не гранди рівня «Ювентуса» чи «Баварії». Чого ж у гравців українських команд зводило від страху судомою ноги? Чого злякались лідери українського чемпіонату, зненацька забивши гол зарубіжним суперникам?
Програти чи зіграти внічию можна по-різному. Так, як роблять це наші клуби, цього не вміє більше ніхто в світі. І «Металург» у Донецьку, і «Дніпро» в Гамбурзі поступилися ще до гри. Кожним своїм кроком на футбольному полі вони доводили свою меншовартість, свою готовність поступитися. І немає значення, чи команда складена виключно з українців на чолі з українцем-тренером, як «Дніпро», чи до клубу зібрані люди з різних країн і тренер виписаний з-за кордону, як у «Металурга».
Єврокубки — це не чемпіонат України, де суперники здаються ще до гри, а судді готові свистіти по команді гравців команди, побоюючись «образити» впливовий клуб. Що за феномен: у чемпіонаті та кубку України «Шахтар» здобуває одинадцять перемог поспіль, а в єврокубках наших лідерів ганяють по полю далеко не гранди світового футболу? Згадаймо гру в Тирасполі, коли віце- чемпіони України ледве унесли ноги від місцевого «Шеріфа». Молдавани тоді «шахтарям» пробачили. А ось їхні сородичі- румуни з Бухареста таки скористалися з своєї відчутної переваги.
Можна заперечити, що попереду матчі-відповіді, в яких і «Шахтар», і «Дніпро», а за певних умов і «Металург» зможуть виправити становище. Навряд. Виправлятися можна тоді, коли програв випадково, через несприятливий збіг обставин. Цього тижня нашим командам сприяло все. Треба було лише не боятися й грати так, як наші футболісти вміють це робити. Не вийшло. Аби уявити рівень протистояння в першому раунді кубка УЄФА, нагадаємо, що в ці ж дні, коли наші клуби-«лідери» щохвилини поглядали на секундомір, чекаючи рятівного фінального свистка та перелякано вибиваючи м’яча навмання, команда «Матадор» із міста Пухов ледь не обіграла вдома «Барселону» — 1:1. Містечко Пухов, для тих, хто не знає, знаходиться в горах Словаччини і має менше населення, ніж число місць на стадіоні «Шахтар». І нічого, не бояться грізної «Барселони». У сусідній Чехії є містечко Тепліце розміром із Бровари. Команда цього міста обіграла на виїзді німецький «Кайзерслаутерн» iз рахунком 2:1. Закінчимо приклади командою «Олімпія» з Любляни (Словенія), яка зіграла вдома 1:1 з «Ліверпулем».
Як бачимо, українські команди в кубку УЄФА зіграли нижче рівня дуже скромних колективів iз маленьких країн, які ніколи ні на що особливо не претендують навіть у своїх скромних за футбольними вимірами чемпіонатах. Хоч як це прикро, але ми ще раз переконалися, що в Україні була, є і залишається лише одна команда європейського класу — «Динамо»(Київ). Ніякі грошові інвестиції, ніякі зарубіжні гравці й тренери не замінять класу. Надії на те, що наш футбол наздоганяє європейський, у черговий раз розбилися об не дуже високі європейські мури.
Відносна невдача на старті кубка УЄФА може зробити й хорошу справу. Наприклад, спрямувати енергію окремих тренерів і футбольних керівників від вишукування суддівських помилок на підвищення гри наших команд. Давайте визнаємо, чи потрібен нам такий футбол, який показали наші команди в Кубку УЄФА цієї середи та четверга? Якби не програли наші, а виграли, все одно гра була і є убогою та безперспективною. Перспектива одна — програти «на Європі» не сьогодні, так завтра. На початку сезону керівники кількох українських клубів заявили про намір боротися за право грати в єврокубках. За що боротися? За право відмучитися у перших же іграх і соромитися згадувати, кому та як програли?
Завжди був прихильником вболівання за наш футбол, за наші команди, завжди заперечував дивну звичку вболівати за клуби Італії, Англії чи Іспанії. Сьогодні слів на захист нашого футболу немає. Наш футбол в особі провідних клубів має захистити себе сам. Щоб не було соромно за гру українських команд у Європі, щоб можна було пишатися якщо не результатом, то хоча б грою українців iз зарубіжними клубами. На який час відкладати надії? На два тижні до матчів- відповідей Кубка УЄФА? З вірою у те, що наші команди оговтаються і вже не боятимуться суперників, а гратимуть на повну силу? Втім, краще чекати два тижні, ніж цілий рік.
