«Загальні» бібліотеки: за i проти
Бібліотеки для дітей, юнацтва та дорослих, які на сьогодні існують окремо, можливо, об’єднаються. І це може статися найближчим часом. Принаймні, як повідомила «Дню» директор Державної бібліотеки України для дітей Анастасія Кобзаренко, така ідея прозвучала на засіданні колегії Міністерства культури та мистецтв з уст віце-прем’єр-міністра України з гуманітарних питань Дмитра Табачника. Причина появи такої думки зрозуміла, адже становище бібліотек — тяжке. Сьогодні всі бібліотеки переведені на фінансування місцевих органів самоврядування, а коштів у місцевих бюджетах не вистачає. У сільській місцевості бібліотеки працюють лише день чи два на тиждень. І, можливо, що у деяких віддалених місцевостях це був би крок до врятування цих закладів культури. Проте Анастасія Кобзаренко, під керівництвом якої колектив головної бібліотеки для дітей України вже багато років розробляє і впроваджує унікальні методики привчання дитини до книги, не підтримує цю ідею. На її думку, не можна мішати докупи «коней і людей», бо з цього нічого хорошого не вийде. «У дорослій бібліотеці дитина буде стояти на задньому плані. А дітям потрібно багато уваги. Переступила дитина поріг — треба її з усмішкою зустріти, ту, яка боїться пройти, треба за ручку взяти, і книжечку показати, і на поличку заглянути. Лише за таких умов можна досягти того, щоб дитина полюбила книжку на все життя», — сказала «Дню» пані Анастасія.
ІНША ДУМКА
Костянтин РОДИК, головний редактор журналу «Книжник-ревю»:
— Йдеться не тільки про об’єднання, скільки про різне підпорядкування. Раніше всі бібліотеки централізовано постачалися книжками. Потім їх розділили на різні бюджети. З центрального бюджету фінансуються тільки центральні бібліотеки, з обласних — обласні, з районних — районні. Оце і є проблема. У районних бібліотеках, як правило, немає грошей, нових надходжень. Була ідея об’єднати сільські і шкільні бібліотеки на рівні району. Думаю, це було б логічно. Хоча сільські бібліотеки фінансуються з бюджету сільради, а шкільні — з бюджету Міносвіти, який іде через райвно. Тому й починається плутанина від підпорядкування. Якби було одне джерело, то, як на мене, було б краще. І якби всі кошти розподілялися через Міністерство культури, через департамент бібліотек, я теж би був обома руками «за». Добре було б, щоб гроші, які виділяються на підтримку книговидання, на програму підтримки так званих соціально значущих видань через Держінформполітики, надходили до бібліотек на закупівлю книжок. Щоб кожна бібліотека сама вибирала книжки, які їй необхідні. І якщо видавець видав гарну книжку, то бібліотекар її придбає, погану — то не треба було її видавати. Нехай продавець і прогорає. Гроші треба концентрувати. Якби по всій вертикалі сконцентрували фінансування бібліотек — це було б добре. Та ще й перекинули гроші з Держінформу до Міністерства культури на купівлю книжок. Я нічого не маю проти того, щоб замість трьох приміщень зробити одне. Однак професійно. Щоб на першому поверсі була бібліотека для дітей, на другому — для дорослих, побудувати комп’ютерний клас. Чому б і ні? Концентрація — завжди непоганий вихід.
