Законодавчий «міст» від України до СОТ
У сфері технічного регулювання в Україні назрівають майже революційні зміни, пов’язані насамперед iз намірами нашої країни вступити до Світової організації торгівлі (СОТ).
Нинішня система стандартизації багато в чому є залишком командно-адміністративної системи колишнього СРСР. Як повідомив на круглому столі «Реформування законодавчого поля: стандартизація — акредитація — сертифікація» голова Держстандарту Петро Кабан, в Україні ще діють 60 тисяч стандартів радянських часів. За роки незалежності України розроблено 2,5 тис. стандартів, однак лише 293 iз них — це результат прямого впровадження міжнародних норм, підкреслив П.Кабан. Жодна з країн ЄС не підписала з Україною угоди про взаємне визнання стандартів. На думку представника проекту «Регуляторна реформа в Україні» Дмитра Луценка, чинні стандарти, які є обов’язковими для виконання, перетворилися на міні-закони, завдяки чому забезпечується монополізм окремих міністерств. Дотримуючись вимог застарілих стандартів, виробник випускає неконкурентоспроможну продукцію.
Проект закону «Про стандартизацію», ухвалений минулого четверга в першому читанні (разом зi ще двома законами «Про підтвердження відповідності» та «Про акредитацію органів з оцінки відповідності»), закладає нове підгрунтя для системи стандартизації в Україні. Наріжним його каменем є запровадження принципу добровільності застосування стандартів. Таким чином, суб’єктам господарювання надається можливість обирати оптимальні для них шляхи застосування рекомендованого документу — стандарту. Це також дозволить українським виробникам виготовляти продукцію на експорт згідно з умовами контрактів, що зараз часом неможливо через обов’язковість наших стандартів. Не менш важливо й те, що державні стандарти буде замінено національними, бо це відповідає міжнародній практиці. За словами П.Кабана, пріоритети тепер формуватимуться в такому порядку: міжнародні, регіональні (наприклад, в СНД) та національні стандарти.
Сертифікація, яку було запроваджено з 1992 року (її попередниками в сфері контролю за якістю та безпекою продукції були державне випробовування, державне приймання та ВТК), не виправдала усіх покладених на неї сподівань і стала одним із найболючіших питань українського, підприємництва. Оскільки вона є обов’язковою, то купуючи новітнє закордонне обладнання, фірми змушені його одразу сертифікувати, витрачаючи на це чималі кошти. Ще гірше доводиться експортерам, які мають сертифікувати свою продукцію двічі — в Україні і за кордоном, бо український сертифікат на Заході нечинний. Багатьом iз тих, хто причетний до бізнесу, надовго запам’яталися «сертифікатні війни», котрі донедавна велися між підприємцями та органами із сертифікації УкрСЕПРО. Держстандарт тоді очолювала Тетяна Кисельова. Відтоді ж як у рамках адміністративної реформи відбулася реорганізація комітету і змінилося його керівництво, публічні дебати навколо сертифікації надовго вщухли. Тим часом Держстандарт підготував нововведення, які можна схарактеризувати як крок назустріч підприємцям.
Найважливішим моментом законопроекту «Про підтвердження відповідності» є застосування декларування виробника, яке досі в Україні було невідоме через поширення практики тотальної сертифікації. Сертифікація застосовуватиметься лише до найкритичніших iз погляду безпеки виробів або компонентів, для усіх інших видів продукції достатньо декларування виробником під власну відповідальність відповідності своєї продукції встановленим вимогам. Пропонується також встановити поділ на законодавчо регульовану (введення в обіг продукції регламентується законами чи іншими нормативно- правовими актами) та законодавчо нерегульовану (функціонує на засадах саморегулювання, і держава не втручається в її діяльність) сфери підтвердження відповідності.
Законопроект «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» наближає до світової практики українську систему акредитації: функції акредитації та сертифікації буде розмежовано. Те, що Держстандарт зараз поєднує обидві ці функції, є грубим порушенням міжнародних норм. Поєднання сфер акредитації та сертифікації в одному органі породжує недовіру до результатів української акредитації, бо її важко назвати справді неупередженою та прозорою. Відтепер буде створено незалежний від Держстандарту Національний орган з акредитації, до складу якого входитимуть Рада з акредитації, технічні комітети та комісія з апеляцій.
Не слід однак сподіватися на те, що реформування в сфері технічного регулювання почнеться найближчим часом. Навіть якщо пакет законопроектів пройде в парламенті без затримки, його реалізація буде поетапною — попередив П.Кабан (до речі, в бюджеті на наступний рік на впровадження нових стандартів не виділено жодної копійки). Тому цілком слушними є зауваження уповноваженого Держкомпідприємництва в Київській області Володимира Барабаша щодо того, щоб уже на час перехідного періоду зменшити перелік товарів, щоб підлягають сертифікації, та зробити інші послаблення бізнесу. Бо якщо обрано новий курс, то на нього треба рівнятися вже сьогодні.
