Замість кругової поруки – кругова атестація
Менеджерів навчатимуть методом помірного стресу![](/sites/default/files/main/openpublish_article/20010613/4103-2-1.jpg)
У четвер у Києві відбулася презентація нової програми МБА (Магістр бізнес-адміністрування) Києво-Могилянської академії. Програма розрахована на півторарічне навчання професіоналів, що вже мають управлінський досвід, програма дотримується західного стандарту, базується на оригінальному досвіді українських компаній та менеджерів. До речі, Програму МБА створено із залученням провідних спеціалістів Центру Розвитку Лідерства General Electric, провідної компанії світу. Викладачі Києво-Могилянської Бізнес-школи проходили стажування саме в цьому центрі.
Особливістю програми є її нерозривність з практикою — виконання творчих завдань на своєму робочому місці з наступним обговоренням результатів в аудиторії. Основний напрямок програми — орієнтація на розвиток творчих здібностей. Дуже часто в оголошеннях, що запрошують на роботу, перераховуються вимоги до можливого кандидата на посаду — ініціативність, енергійність, вміння працювати в команді, досвід роботи. Зрозуміло, що досвід роботи — це питання часу, а решта вимог — це якості, яким можна навчити. Питання лише в тому — як?
Деякі дослідження, зокрема в Стенфордському університеті, доводять, що потрібно робити не тільки тести інтелектуальних здібностей, а й тести на емоційні здібності. Емоційні здібності дозволяють розпізнавати й регулювати власні емоції, мотивувати себе, мотивувати інших, формувати мережу особистих контактів. Результати досліджень показують, що емоційні здібності в три рази більше важать для досягнення успіху в професійній сфері, ніж інтелектуальні. Біографії відомих світових лідерів свідчать про це: Джордж Сорос закінчив бакалаврську програму як філософ, не мав магістерської освіти. Біл Гейтс не закінчив Гарвард, а міліардер Річард Брансон не зміг закінчити звичайної школи через проблеми з зором та неможливістю розв’язувати прості математичні задачі. Що спільного мали ці люди? Гігантську енергію. Якщо хтось їм говорив, що щось зробити неможливо, — це означало, що вони обов’язково шукали шляхи досягнення цієї мети. Цікавим виявилося спостереження, що значних успіхів у житті досягають люди, які мали проблеми у житті.
Декан Києво-Могилянської Бізнес-школи Павло Шеремета прокоментував «Дню» особливості нового методу наступним чином: «Доросла людина найкраще вчиться тоді, коли вона знаходиться в умовах помірного стресу. Я найбільше боюся моментів, коли в мене все виходить. Людина, яка знаходиться в умовах завеликого стресу, також не може вчитися, бо бачить світ тільки у чорно-білих кольорах, вона панікує. Щоб тримати людину у стані помірного стресу, деякі світові компанії використовують кругову атестацію співробітника — опитування за певними критеріями рівних за статусом колег по роботі, начальника, клієнтів, підлеглих. Атестація співробітників проводиться кожного року, але після кругової атестації людина має ще півроку для того, щоб попрацювати над собою та мінімізувати проблеми. Навчання за новою програмою ми будуємо таким чином, щоб все виконати було фізично неможливо. Це робиться для того, щоб людина навчилась визначати пріоритети. Людина в стані комфорту не вчиться. Треба навчитись жертвувати якоюсь можливістю, бо все в житті зробити неможливо і неможливо все зробити ідеально».
Моделлю сучасної професійної організації може виступати оркестр. В оркестр запрошуються самі професіонали, то яка ж тоді функція диригента? Диригент Національної опери України Іван Гамкало, виступаючи на презентації програми, розповів, що завдання диригента — вимріяти ціль (уявити як повинен звучати оркестр) і організувати її досягнення, потім пересвідчитися, що у кожного музиканта є ресурси для виконання своєї партії, збалансувати гру різних частин оркестру в єдине цілісне звучання, задати темп, захопити, передати енергію. Словом, диригент повинен надихати, а не лише управляти, повинен вміти керувати не лише своїми емоціями, а й емоціями підлеглих.
Ми в своєму житті не ставимо багато цілей лише тому, що думаємо, що це неможливо. Ще в школі ми вчимося приймати стандартні рішення. «Колись моя вчителька з математики, — розповідає Павло Шеремета, — дуже нервувала, що я можу не отримати золоту медаль через те, що райвно не пропустить роботу з малюнком, який зроблено не на тій відстані від полів, яка вимагається. Після закінчення школи залишається в пам’яті, що існує тільки один стандартний метод розв’язання задач (в житті такого не буває!), а також настанова робити все як всі, а не шукати свій власний шлях. Коли ти хочеш досягнути свого власного успіху, ти не можеш прийти до нього стандартним шляхом».