Замість листівки
Він запевняв, що коли б не стрілянина — То сам би, можливо, пішов у солдати.
В. Шекспір
Небезпека оксамитових революцій у знеціненні змін, що настали. Внутрішня туга за стихією «безглуздого і нещадного» бунту примушує повернутися в минуле, щоб відволіктися від «незавойованих» свобод. Усі суспільні структури роз’їдає єдина внутрішня криза реалізованої неповноцінності. У процес залучаються нові і нові чинники впливу, створюючи критичну масу. Атоми починають ділитися — наступає ланцюгова реакція.
Протиріччя між масовою та індивідуальною свідомістю одна з ознак нинішніх подій, а вірніше, проекту цих подій в очах різних людей, бо ми так далеко пішли від об’єктивності сприйняття, що маємо суворо індивідуальну картину реальності.
Влада, що перейшла у спадщину від робітничо-селянської комуністичної партії до нинішніх політиків, влада низів, організована ідеєю Леніна в «кухарке, управляющей государством», дозволила задовольнити заповітні потреби потомственного бідняка: вмить розбагатіти і щоб «у сусіда здохла корова». Умови України, країни поголовного «кумівства», посилили процес. Сімейні клани перейшли у наступ, але оскільки народ мовчав, почали з’ясовувати стосунки всередині сім’ї. Фінансова машина, розкручуючи свій маховик, не зрушила з мертвої точки економіку, загострила суспільні протиріччя і поставила під загрозу інтереси її господарів — можливістю раптової втрати величезного капіталу. Гроші — надійний стимул розвитку суспільства, не виконали свою функцію. Народна частина базарної стихії пішла в тінь, корпоративна не змола вийти з тіні. У такій ситуації в утворений пролом корпоративної влади ринули технології зміцнення та завоювання влади, впровадження яких взяли на себе ЗМІ. У результаті самотня розгубленість пересічної людини біля кабінету начальника переходить в наполегливе бажання приєднатися до тих, хто буде відбирати повноваження. Єдина структура держави розкладається за ланцюжком внутрішніх конфліктів.
Заяви парламентаріїв виглядають як монолог Паніковського: «Ви ж знаєте, Шура, як я вас поважаю, але правду кажучи, ви — осел, жалюгідна, нікчемна особистість». Далі йде підтекст: давайте поділимо наші гроші. Криза уряду і парламентської більшості — політичний пасьянс, який ніяк не вдається скласти. Радує оптимістична націленість незмінних депутатів на майбутні парламентські вибори, особливо зігріває під час масової істерії, що посилюється. Убитий в суспільному конфлікті дипломат Грибоєдов одного разу вже поставив подібне питання:
«А судді хто»?
Крокуючий загін піонерів внаслідок глибокого особистого страху від суспільного героїзму, що проявляється, бачить в тих, хто не приєднався, ярих підкулачників і не може пробачити іншому ганебної легкодухості. Образ Павлика Морозова, який довго мусувався в свідомості за і проти, осів в характерах та звичках. Зрада для більшості політиків справа звичайна. Час перетворив її в метод, виробив правила користування. Аморальність — зброя масового ураження. Жебраки у вагонах метро з вражаючою майстерністю використовують піари. Багато з них, напевно, навіть задивувалися дізнавшись, якими науковими прийомами впливу на масову психіку вони користуються. Невелика обставина випускається з уваги: ніхто не згоден пожинати бурю. Розгортаючи чорне знамено анархії, нинішні борці за ідею за революційною чистотою далекі від образу романтичного героя. Ідеї Бакуніна відокремлені від народу, як політичні партії від виборців.
При відкритій завісі в театрі відбувається зміна декорацій. Глядачам підсовують ляльок, але якщо спробувати уявити те, що відбувається як ланцюг випадкових подій, не піддаючись рефлексам, то інтуїція цілком здатна прояснити свідомість, затиснуту генетичним страхом.
Не розтрачуючи даремно надії, в собі простіше відшукати ключ до справедливості, ніж в лозунгах і плакатах, що вручаються в сірій вуличній масі.
