Запрошення до несправедливості
Виставка «Запрошення до Австралії, або Музей однієї історії», що відкрилася в Центрі сучасного мистецтва, при першому наближенні виявляється чимось на зразок народного промислу в смислі персональної гри в музей. Дійсно, будь-який більш-менш естетично обдарований громадянин може зібрати особисте і ділове листування, насмикати сторіночок із щоденника, назбирати по засіках різних витребеньок, сувенірчиків від друзів, витягнути на світ божий пару-трійку улюблених фотоальбомів і, організувавши все це навколо сюжету поїздки, яка не відбулася, виставити на акуратних поличках у галереї.
Так воно і сталося. Київська художниця Алевтина Кахідзе оповідає про історію своєї нездійсненої поїздки до Австралії на зустріч зі своїм другом, тамтешнім художником Удо Кохлером. Збільшені копії сторінок зі щоденників, листів із Австралії і в Австралію, офіційні документи — ось нехитра канва однієї історії. Здавалося б — черговий приклад інтимного концептуалізму, своєрідне «я-мистецтво».
Безумовно, центральний документ експозиції — відмова у видачі візи із Австралійського консульства, бюрократичний за формою і глибоко принизливий по суті. Документ примітний, найяскравіше свідчення епохи нових «залізних завіс», коли індивідуальність, свобода вибору цінуються в порівнянні зі всемогутньою інструкцією так само мало, як і до 1989-1991 р.р. Лист відмови примушує подивитися на всю виставку абсолютно інакше — як на агресивний соціальний жест. Саме це відчуття бездушної перешкоди, волаючої несправедливості — найсильніше, що залишається після «Запрошення до Австралії».
Невідомо, чи прораховувалося це художницею зазделегідь. Але, в будь-якому випадку, проекти такого, злободенного роду, які по-своєму вдало доповнюють публіцистику, сьогодні необхідні.
