ЗАПИТАННЯ «Дня»

В’ячеслав ПІХОВШЕК, «Епіцентр», «1+1»:

— Створення телекомпанії «Рада» можна тільки вітати, але в тому разі, якщо всі інші ЗМІ не будуть обмежені в доступі до тієї інформації у ВР, яка їх цікавить. Інакше це буде порушенням права громадян на інформацію. Не секрет, що сьогодні у ВР акредитовано багато журналістів різного рівня і політичної орієнтації, та це вже справа самих депутатів, кому давати інтерв’ю, а кому — ні. Спроба поділу журналістів на «добрих» і «поганих» викликає у мене багато запитань. Ще незрозуміліша можлива комерціалізація роботи преси у ВР. Досі такого не було.

Григорій СИМАНОВИЧ, керівник прес-служби телеканалу ГРТ (Росія):

— Відомо, що естрадні зірки на Заході часто вимагають заплатити їм за інтерв’ю. Та якби там хтось із політиків зажадав у ЗМІ грошей за інтерв’ю з ними, він би відразу ж вилетів із політики. Я можу висловити тільки особисту точку зору, але я вважаю, що депутати, вибрані до вищого органу країни народом, не мають права перетворювати свою роботу, оплачувану з бюджету країни, на засіб для додаткового заробітку. Це вже зі сфери кримiнального права. У російській Думі такого немає. Швидше навпаки, політики іноді неофіційно доплачують журналістам за те, щоб показали саме їх.

Що стосується поділу на дві категорії акредитації — у нас будь-який журналіст, що отримав акредитацію, має рівне право з усіма іншими. Інша справа, що журналістові ГРТ або «Комсомольской правды» таку акредитацію видадуть, а якiй-небудь районній газеті можуть і не дати.

Наталя КОНДРАТЮК, Українське бюро ГРТ:

— Заява шановного голови парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації викликає у мене запитання: а навіщо? Який сенс поділу преси на «своїх», правильних, які висвітлюють роботу ВР «як треба», і на «чужих», непередбачуваних, які можуть розказати «як є»? І якщо це так, то доцільно переглянути назву комітету, очолюваного Зінченком, і назвати його, наприклад, «Комітет з питань обмеження свободи слова та дозування інформації». Дуже цікавий натяк і на комерційні відносини преси та ексклюзивних коментаторів. Тут, щоправда, незрозуміло, хто кому платитиме, і, головне, за що: депутат — за те, щоб потрапити до ефіру, чи преса депутатові за депутатську ж точку зору? Якщо не створювати штучних перешкод, будь- який журналіст може взяти інтерв’ю в будь-якого депутата без участі сторонніх. Навіщо ж затівати цю справу? Наскільки я розумію, функція Комітету ВР — стежити за свободою слова, а не обмежувати її.