ЗАПИТАННЯ «Дня»
Президент України Леонід Кучма в суботньому телевізійному зверненні до українського народу з нагоди святкування Дня Європи підкреслив, що українці «споконвіку — європейці». «Ми йдемо в європейський дім, — зазначив глава держави. — Це потрібно нинішнім і майбутнім поколінням українців — тим, хто прагне бути європейцями в об’єднаній Європі ХХI століття і при цьому залишатися українцями». Одним із важливих аспектів європейської демократії, нехтувати яким ми не маємо права, Президент назвав готовність сучасних європейських народів пробачити одне одному історичну несправедливість, не розв’язувати старих образ, не формувати у сусідніх країн образу ворога. «Це робиться в ім’я дня грядущого, щоб запобігти конфліктам на шляху створення єдиної Європи», — сказав він. На офіційній церемонії відкриття «Дня Європи» тих, хто зібрався на Європейській площі столиці, привітали посол Єврокомісії в Україні Норбер Жюстен, посол Греції Панайотіс Гумас, глава МЗС України Анатолій Зленко, мер столиці Олександр Омельченко. У своєму виступі А. Зленко підкреслив, що європейський вибір — це самостійний і свідомий вибір нашої нації. Він також підкреслив, що цей шлях не буде легким, «неможливо за лічені роки подолати негативну спадщину століть». «Єдиний висновок з цього — необхідність ще більше працювати і не втрачати надії». Україна потребує нового покоління «європейців і оптимістів, яке Європу розуміє, до Європи прагне, але не комплексує перед нею», сказав голова МЗС. За словами міністра, Україна прагне стати багатою й демократичною європейською державою, рівною серед рівних, але зі своїм голосом та власним обличчям.
Висловити свою думку щодо вищезазначених українських «голосу та обличчя» «День» і попросив своїх експертів.
Ісаак ТРАХТЕНБЕРГ, академік АМНУ, член-кореспондент НАН:
— Боятися подібної втрати, так само як і відчувати те, що нам нема чого взяти з собою в Європу, не слід: такі страхи є не що інше, як невиправданим виявом комплексу нашої меншовартості. Однак остання тенденція, на жаль, поки ще наявна. Ми ніяково почуваємося зі своїм пострадянським «багажем», а також сприймаємо будь-яке ходіння «в Європу» як загрозу нашій незалежності. Проте наявність подібних настроїв — це підстава змінитися. І якщо ми внаслідок об’єктивних причин на сьогодні чогось не вміємо, соромитися цього не слід — необхідно просто цього вчитися в інших. Щоправда, переймати не сліпо, а задіявши творчий підхід, збагативши своїм інтелектуальним потенціалом. Тим більше, що серед наших співвітчизників також чимало тих, iз кого слід брати приклад. Перший, хто мені спадає на думку — це покійний Микола Михайлович Амосов. Його книга, яка нещодавно побачила світ, для мене — енциклопедія добробуту нашої нації нині та в майбутньому.
Семен ГЛУЗМАН, правозахисник, виконавчий секретар Асоціації психіатрів:
— Я бачу іншу небезпеку: збереження свого потворного пострадянського обличчя. Обличчя примітивного суспільства, яке не вміє ані будувати, ані торгувати, ані господарювати. Європейського обличчя, на мій погляд, Україна поки ще не набула. Мені не подобаються сучасні ігри з закликами та стогонами з приводу, Європа ми чи ні. Якщо ми поки не знаємо, як винести сміття із власного будинку, то до чого тут Європа? Я не розумію, чому в парламенті існує окремий комітет з питань європейської інтеграції. Чи не слід кожному із комітетів, у сфері його компетентності, впроваджувати «європейськість» у життя?
Лілія ПУСТОВІТ, дизайнер:
— Власного «я», яким для нації є автентичність, соромитися нема чого. Боязнь його втратити «завдяки» недоброзичливцям ззовні також навряд чи має підстави: Європа поєднує різні культури дуже гармонійно, і якщо ця втрата станеться, то виключно з нашої вини. Хоча, мені здається, зараз подібні побоювання зайві: наприклад, у світ моди та світ музики сьогодні прийшли і приходять люди, основна ідея творчості яких — збереження саме цього національного «я». Причому бажання його зберегти — абсолютно природне. Чесно зізнаюся, у свої двадцять я була далеко не такою патріотичною, як вони сьогодні у свої. І це чудово: ми не будемо цікавими для світу, якщо станемо щось повторювати, тиражувати. Автентичність — це дуже широкий пласт, і тільки це привертатиме завжди. Головне — зуміти це репрезентувати.
Олександр КУЖЕЛЬНИЙ, режисер, керівник театру «Сузір’я»:
— Оскільки географічно центр Європи знаходиться в Україні, то будь-яка розмова про «вихід» українців у цю Європу була б спочатку смішною, якби не одне «але»: якби цим центром ми психологічно почувалися завжди. На щастя, сьогодні ми дедалі краще відчуваємо власну значущість. І якщо цей процес самоідентифікації, усвідомлення власної неповторності викликає чиєсь незадоволення, значить, ми йдемо у правильний бік. Чим краще ми зрозуміємо самих себе, тим ціннішою буде наша квітка у букеті світу.
Тарас ВОЗНЯК, редактор журналу «Ї» (Львів):
— Яку «автентичність» нам страшно буде втратити: пострадянську чи новоімперську? Це наше споконвічне подвійне шулерство, постійним прикриттям якого є боязнь втрати «автентичності»: то НАТО — дуже агресивний блок, то Європейський Союз «зробить» нам «холодно та голодно». Я радий, що хоч і з деяким спізненням (все ж таки «День Європи» для Європи — це 9 травня), але цей пропагандистський захід в Україні відбувся. Саме пропагандистський, оскільки ми поки що не можемо без нагадування тримати в пам’яті той факт, що «автентика» не повинна бути по-первісному «волохатою», а добробут не буває без докладених зусиль.
