Заручники «ексколоніальної всеїдності»
Яких тільки аргументів на захист російськомовного статус-кво не довелось мені читати і вислуховувати від часу проголошення незалежності України! А контраргументів на це може бути максимально один-два: небажання в найкоротший термін оволодіти українською мовою пояснюється, по-перше, звичайною муругою лінню і халатністю, а по-друге — антидержавною, антиукраїнською орієнтацією «колони».
Псевдоінтелектуали люблять ще показувати пальцем на Ірландську республіку: дивіться, мовляв, який феномен — з мовою колишнього колонізатора європейська нація живе, а останнім часом ще й бурхливо розвивається! Проте рівнобіжних ліній мовної еволюції Ірландії та України не існує. Стародавня мова ірландців і мова англійська — абсолютно різні речі, і лише фахівці вміють вирізнити в них спільні індоєвропейські характеристики. Жителям Дубліна сьогодні доводиться вивчати рідну (хоч і забуту, але все одно рідну) мову, наче дуже віддалену іноземну. Я знаю ірландський характер і знаю, що вони про це самі думають: так, ще в середньовіччі англійці заходились вибивати з нас нашу мову, Irish Gaelic. Так, це їм вдалося. Так, ми користуємось англійською мовою, бо треба жити... Але ми їм цього ніколи не забудемо!
У той же час від української до російської мови, як усім відомо, — один крок. І навпаки, звичайно ж, також один крок. Ось цей крок «навпаки» вже давно можна було б зробити, ще до середини дев’яностих років, років незалежності. Якби ж то кебети не забракло!
Мені доводилося працювати перекладачем для найвищих посадових осіб уряду Канади і переживати моменти сорому, обурення і, врешті-решт, неконтрольованих напливів презирства до посланців офіційного Києва, які, побалакавши українською (чи приблизно-натягнуто-українською) мовою в кабінеті того чи іншого канадського міністра, переходили на російську між собою відразу ж після офіційного «гуд-бай!» у моєму перекладі. Бувало, що й мене, перекладача, дехто намагався схилити до компромісу із совістю, очікуючи й від мене тієї ж самої постколоніальної всеїдності. Я змушений був постійно розчаровувати таких чиновних землячків, і не лише тому, що запам’ятав Шевченкове «говорить умію, та не хочу», а передусім iз міркувань професійної етики.
Тому завжди був передбачуваним, а тепер став наочним результат такої «державницької» діяльності із сидінням офіційного Києва на двох стільцях. Щоб не бути голослівним, висилаю «Дневі» цитату з канадської газети «Нешенал Пост», яка 18 травня опублікувала чергове повідомлення про ЧАЕС, посилаючись на вашингтонське джерело. Отже, заморський читач розкрив свій авторитетний всеканадський часопис і прочитав там під рубрикою «Росія»: «Чорнобильська станція зменшує виробництво електроенергії. Вашингтон — Неполадки в паропровідній трубі змусили адміністрацію Чорнобильської АЕС в Україні скоротити на 50%...» Далі, думаю, перекладати не варто. А пан Малинкович може задоволено потирати руки.
