Зашморг на шиї ватутінських шахтарів
Коли стало відомо, що шахту "Багачівська" будуть закривати, заступник головного інженера Василь Товстоног, котрому доручили сформувати бригаду для ліквідаційних робіт, прийшов додому й покінчив життя самогубством.
Місто Ватутіне, що на Черкащині, славне своїми шахтарями. Було. Авжеж, у Ватутіному було все: свої шахти, які постачали сировину, своя брикетна фабрика, котра її переробляла, своя теплоелектроцентраль (ТЕЦ), котра живила фабрику, а заодно й шахтарське місто енергією та теплом, свій ремонтний завод, де лагодили гірниче обладнання, свою транспортну управу, котра забезпечувала доставку готової продукції - брикету - до споживачів, шахтоуправу "Ватутінську", яка видавала "на-гора" близько 1,5 тисячі тонн брикету на добу. Цього вистачало, аби покрити 70 відсотків потреби Черкаської області в цьому "народному" паливі. Крім того, брикет продавали ще й у Київську, Кіровоградську та Вінницьку області.
Сьогодні на місці шахтарської оази руїна. Ремонтну базу передали іншому підприємству. Транспортну управу відібрали. ТЕЦ - на ремонті. Брикетну фабрику законсервовано. Шахту "Козацьку" ліквідовано. Шахту "Багачівську" ліквідовано. Все! Пустка!
- Лише у виплатах зарплатні ми заборгували гірникам 1 млн 113 тисяч гривень, - заявив директор шахтоуправи "Ватутінська" Андрій Бінявський. - Борг за електроенергію сягає 3 млн 600 тисяч гривень.
До речі, саме відсутність струму не дозволяє шахтарям закінчити підготовку й розгорнути видобуток у Мокрокалигірському відкритому вугільному розрізі. Тут залишилося роботи на два місяці (зняти останній шар глини) - й вугілля можна черпати по 1000 тонн на добу. Цей розріз - остання надія шахтоуправи. Коли вдасться його освоїти, близько двох сотень робітників протягом кількох років будуть забезпечені стабільною роботою. Де подіти решту 800 - болить голова директорові. Мізерну частку (до 50 осіб) буде відправлено на пенсію. Решту доведеться масово скорочувати.
Про Василя Товстонога говорили лише добре. Добрий чоловік і батько, відмінний працівник, коректний з товаришами й підлеглими . Його батько теж працював на шахті. Син змалечку звикав до праці та дисципліни.
Ліквідувати свою шахту, яка давала тобі й ще сотні-другій робітників хоч якийсь прожиток, нелегко. Тим більше - ліквідувати своїми руками. Тут часом не витримують і суворі чоловіки. Василя Товстонога поховали...
А для інших хоча б якась надія залишалася. Як повідомив директор Андрій Бінявський, місяць тому їхня шахтоуправа наказом міністра була безпосередньо підпорядкована Міністерству вугільної промисловості. Можливо, це дасть змогу швидше погасити борги й почати освоєння Мокрокалигірського розрізу. Можливо. Принаймні, такі плани.
