«Завжди є чому дивуватися»

Фотокореспондент Сергій П’ятериков і «репортер деталей» Людмила Засєда довгий час працювали у творчому тандемі, разом написали сотні репортажів – від репортажу про виробництво ґудзиків («Це диво, а не текст був, Людмила написала шедевр – і це про виробництво ґудзиків!» – П’ятерикові) до репортажів на непрості теми, наприклад, про повінь. «Сергій дивовижно фотографує. Вивід з Афганістану військ – це Сергій знімав! –  говорить Людмила, – він бував у гарячих точках, що він тільки не знімав! З ним мені завжди найкраще працювалося – повна гармонія».

Говоримо про сучасний репортаж, зокрема, міський. У цьому Людмила і Сергій – профі. Крізь їхні репортажі – тексти і фото – визирає  місто з характером, місто-особистість, місто, сповнене дивовижних деталей і цікавих людей.

«Зараз змінилась сама журналістика. Щось, може, стало глибше й цікавіше. Мабуть, менше епітетів «нанизують» тепер у текстах — раніше цим грішили. Я грішу й досі (сміється). Люблю хвалити там, де є хоча б краплинка можливості зробити це. Не можна весь час лаяти — так жити неможливо. Ми постійно кажемо, що все у нас все погано і жахливо. Не так. Треба помічати маленькі кроки до хорошого. У репортера має бути особливий зір. Він повинен помічати серед перших те, що варте похвали. Розповідати так, щоб людина розуміла — о, це і моє!», – говорить Людмила Петрівна. 

Сьогодні, розповідають гості, Київ багато чого втратив. Це помітно киянам, які провели тут дитинство, виросли, пам’ятають знакові для них місця і будівлі. Багато чого зникло назавжди, але згадку про них бережуть знімки Сергія Володимировича.

«Я багато років досліджував історію Києва. Знімав, навіть вийшла книга «Київ. Погляд через століття». Вона побудована на дореволюційних фотографіях і світлинах 1987 року, коли готувалось видання. Навіть у порівнянні з 1980-ми роками Київ дуже багато втратив. Зникли атмосфера, дух, певна київська аура. Скільки знесли пам’ятників архітектури! Навіть Сінний ринок знищили, хоча на ньому висіла табличка, що це — пам’ятник архітектури. І таких споруд по Києву багато: маєтки, старі будівлі, які кияни пам’ятають з дитинства, які дорогі самі по собі. Їх вже немає. Натомість, набудували «свічок», монстрів, які геть змінили силует Києва, зовнішній вигляд міста. Так, на Хрещатику «будинок із зіркою» створював певний силует міста, він увійшов до багатьох художніх творів. Зараз позаду нього набудували висоток, і силует, до якого давно звикли, зник…». 

«Але Київ  складно зіпсувати! – усміхається Людмила Петрівна. – Проте можна». Вона розповідає, що, коли зникає старий будиночок, який надихав, створював настрій, з яким людина, пробігаючи повз, «розмовляла», то у душі зароджується байдужість – як відповідь на цей «несмак». Але досі залишається Київ, який лікує. 

Чудовий дует професіоналів – жвавий, енергійний журналіст і вдумливий, спостережливий фотограф. Під час зустрічі у редакції «Дня» багато згадували про роботу за радянських часів, кумедні історії, які траплялися з журналістами «в полі». Людмила Петрівна каже, що працювалося важко, але весело. Сюжети вихоплювали буквально з  повітря. «Всі теми –  від любові. Завжди є чому дивуватися. Потрібно просто уважно дивитися», – усміхається Людмила Засєда. А Сергій Володимирович розповідає, що у 1990-х, коли в Києві ніде нічого не було, і то можна було знайти цікаві теми та оптимістичні сюжети, а сьогодні, коли є все, сюжетів – неймовірна кількість. Просто бери і знімай, пиши. 

Під час розмови про улюблені «нетуристичні» місця Києва, Людмила Засєда захоплено розповідає про старі подвір’я, провулки, вулички на Подолі. «Там збереглося старе життя, характерне для Києва. Атмосфера. Жити я б там не радила, а гуляти – весь час», – розповідає Людмила Петрівна. Колись вона знайшла в одному дворі красиве старе крісло, яке стояло спинкою до перехожих – так народилася чергова п’ятнична колонка для «Дня». А Сергій Володимирович, який має сотні фотографій Києва різних років, кілька фотоальбомів, присвячених місту, говорить, що продовжує відкривати для себе місто. «Нещодавно побував на екскурсії на Лисій горі. Скільки там був, але все життя мріяв піти і послухати екскурсію, дізнатися історію, легенди», – говорить він. 

У цих розмовах про улюблені місця «нетуристичного» Києва у  Людмили раптом зароджується новий творчий задум – спільні з Сергієм прогулянки Києвом. А як результат – авторські колонки Людмили Засєди, проілюстровані фотографіями Сергія П’ятерикова на шпальтах «Днях».  Про наш з вами Київ. Нехай цей задум буде вдалим!

Більше про міський репортаж, Київ, який ми втратили і який віднайшли, будні журналістів у радянські часи і пошук сюжетів – читайте на шпальтах «Дня» вже найближчим часом.