«Знаєте, яка прекрасна «вертикаль»?!

Останніми днями знову зросла кількість листів до редакції газети «День», автори яких цікавляться станом здоров’я секретаря РНБОУ Є.Марчука і, певна річ, поздоровляють Євгена Кириловича зі святами Великодня і... 1 Травня.

Водночас, на жаль, чомусь знову пішла хвиля чуток про те, що нібито реабілітація Євгена Марчука після важкої травми кісток тазу, яку він отримав у лютневій автокатастрофі, проходить складно. Доводиться чути навіть про те, що, мовляв, секретареві РНБОУ не уникнути інвалідності, візка тощо.

Озброївшись листами і чутками, ми вчора приїхали в госпіталь СБУ, де застали Євгена Кириловича у спортивному залі. За словами лікаря лікувальної фізкультури госпіталю Миколи Гладченка, якраз перед нашим приходом їхній пацієнт після години тренування змінив чергову мокру від поту футболку. Ну а ми побачили Євгена Кириловича посвіжілим, підтягнутим (за його словами, схуднув за цей час на 12 кг!), бадьорим і... хотілося б, звичайно, вже сказати, що він цілковито одужав.

— Не поспішайте, — засміявся Євген Кирилович, — ще трохи «тягне» ліву ногу. Потрібне посилене тренування, масаж. Однак, думаю, до 10 травня я вже буду остаточно в строю, на своєму робочому місці. Звичайно, в мій улюблений теніс грати ще десь із місяць не можна буде: слід уникати різких стрибків. Треба буде продовжувати займатися лікувальною фізкультурою. Проте в цілому усе йде за планом.

— Тепер ми тренуємо як обсяг рухів, так і зміцнюємо силу м’язів, — сказав Микола Гладченко . — Я вважаю, що як на цей період реабілітації, все йде добре. Думаю, що найближчим часом ми перейдемо до лікувального плавання.

— Які найважчі вправи ви призначаєте Євгенові Кириловичу?

— Ті, де навантаження ідуть не по осі, — нахили вбік, нахили з напівприсіданнями. Мушу сказати, що тільки завдяки силі волі пацієнта, його прагненню скоріше стати на ноги стало можливим те, що він робить зараз. Наших зусиль тут 15-20 відсотків. Усе решта — зусилля пацієнта.

— Станом здоров’я Євгена Кириловича ми задоволені, — підтвердив начальник військово- медичного управління Служби безпеки України професор Михайло Захараш . — І, головне, наш пацієнт задоволений ним, тому що ми дещо випереджаємо традиційні терміни лікування. Це стало можливим завдяки цілеспрямованості Євгена Кириловича і вдалій методиці лікування професора Віталія Левенця. Узагалі-то, звичайно через два з половиною місяці після таких травм пацієнтам тільки-тільки дозволяють намагатися вставати з постелі. Однак Євген Кирилович, як ви самі бачите, вже великими темпами відновлює повний обсяг рухів.

— А чи безпечне таке забігання наперед?

— Доводиться, звичайно, трохи стримувати Євгена Кириловича. Проте він і сам розуміє, що необхідний найсуворіший контроль за всіма навантаженнями.

Поспостерігавши разом в фотокором ще хвилин п’ятнадцять за вправами з м’ячем, на тренажерах, ми потім з Євгеном Марчуком піднялися до нього в палату. До речі, лише під час переходу довгим коридором Марчук трохи спирався на милицю, до цього цілком обходячись без неї. Коротке інтерв’ю з Євгеном Кириловичем розпочали запитанням:

— Яке було ваше найгостріше відчуття, коли ви вже встали з постелі і почали тренуватися?

— Коли десь на п’ятий день після аварії я відчув повною мірою, в якій опинився ситуації, я зрозумів, що немає більшої радості в житті, ніж коли можна просто стояти. Мені казали, що встанеш, що будеш ходити — вилікуємо. Але ці шість тижнів мені тоді здавалися такою вічністю. На сьомому тижні я підвівся. Те, чого ми в буденному житті не помічаємо... Коли пізніше я з’ясовував у всіх лежачих хворих тут, вони говорили, що відчули те саме. Один із цих хлопців чотири місяці пролежав — десантування було невдале. То він каже, що коли встав, то здалося, що він Гуллівер, а земля десь далеко-далеко. Таке от відчуття. Звісно, коли переходиш у вертикальне положення, то й видужання йде швидше.

— Лікарі кажуть, що ви прагнете тренуватися більш інтенсивно, ніж звичайно буває...

— Так, вони мене зупиняють, щоб я без фанатизму тренувався. Я багато років займався спортом, напевно, з 15 до 45-ти років брав участь у різних змаганнях. Тому відчуття м’язового голоду є. Небезпека в тому, що у кожного з нас залишається так званий динамічний стереотип. Коли в мозку записано, що ти це можеш, а в реальній ситуації в повному обсязі робити цього не слід, тому що можна себе травмувати. То лiкарi мене весь час зупиняють. Ну а мені це все набридло, мені хочеться якнайшвидше повністю відновитися.

— Поспішаєте працювати?

— Так, тому що мені тут гірше, ніж на роботі. І гірше, ніж у лікарні, оскільки я і тут дуже напружено працюю. За день мінімум чоловік десять-п’ятнадцять у мене буває. Сьогодні вже був двічі один заступник із дуже складною доповідною з енергетики. Другий заступник — з кадрових питань... Ми змінюємо нині структуру Ради безпеки, справжню реформу в самому апараті робимо. І, крім цього, є багато питань, які доводиться тут вирішувати. От учора був п’ять чи сім разів Бронников, керівник «Енергоатому», до нього — міністр енергетики Тулуб, міністр юстиції... А заважає те, що на роботі є весь інструментарій для швидкого опрацювання будь-якої проблеми: секретарі, помічники, комп’ютери, технології. Тут цього немає. Я тут працюю в ненормальних умовах. Тому я й прагну звідси швидше вийти, аби працювати нормально, а не в госпіталі.

— Чим ви пояснюєте ту хвилю чуток, що нібито Марчук не зможе повернутися до роботи реально здоровою людиною?

— Як ви пересвідчилися, не дочекаються ті, хто поширює ці чутки. Є окрема категорія людей, яким не подобається, що за останні кілька місяців проведено три Ради безпеки, які, по суті, зрізають умови для дуже серйозних махінацій, можливостей крадіжок у величезних кількостях енергетичних ресурсів, паливних, фінансових, транспортних. Зараз ось «розкопали» залізничний транспорт. Ви думаєте, багато є задоволених тим, що стільки людей позбавилися насиджених місць? Річ не в тім, що їх зняли з роботи — зруйновано ланцюжки, раніше сформовані. На черзі тепер авіація, а потім — загалом проблема транспорту і зв’язку, проблеми позабанківського обігу грошей, тіньової економіки, потім на черзі — міграційна політика. Далеко не всім це подобається...

— Нині, у зв’язку зі святами, наші співгромадяни, напевно, почують привітання, зокрема, й від полiтикiв. Як ви вважаєте, що зараз має говорити влада народові?

— Я думаю, треба говорити щиро, як є. Проте у ключі оптимістичному. Слід назавжди викинути з політичної лексики такі звертання, як-от: «потерпіть...», «ось іще трошки...». А треба говорити дуже конкретно. Про те, що створено більшість і сформовано новий уряд. Уряду надано дуже великі повноваження. Є серйозні помилки — на них було вказано Президентом під час останнього засідання Кабміну. Є позитивні зрушення, але тут не треба телячого захоплення і дитячого романтизму. До реальної людини — від пенсіонера до активно працюючого — це дійде нескоро. І тому говорити, що щось дуже швидко поліпшиться, не варто. Треба говорити, що ми взяли на себе відповідальність за те, щоб найближчим часом змінити справи на краще. Нам довірили — і ми відповідальні. Ми розуміємо, що якщо ми не впораємося, то нам доведеться піти у відставку. Ми розуміємо, що для більшості людей становище не просто важке, а катастрофічно важке, особливо для пенсіонерів. І ми сповнені усвідомлення цієї складності. І далі — розказувати, що конкретно робитимемо...

— Ваші, Євгене Кириловичу, особисті привітання читачам «Дня» із Великоднем.

— Я хотів би побажати всім читачам газети «День», усім нашим співвітчизникам все-таки надії на майбутнє. Цей день — Великдень — переломний у церковних канонах. Це день, коли наче починається нове життя, закінчується піст, у природі відбувається оновлення. Щоб цей природний стан і Господній, який і сходить цього дня, додавав нам розуму, розсудливості і примножував розум усіх політиків, відповідальних за людей на всіх рівнях. Хочу побажати, щоб ці віра і розум допомагали нам виходити з того становища, в якому переважна більшість людей нині опинилася. Хоч і рік високосний, і називають його підступним, але я бажаю, щоб у ньому було більше радісних подій і в житті кожного, і в сім’ях. Ну а на чисто людському рівні — щоб усі були здорові. Все, що залежатиме від мене як секретаря Ради безпеки, я робитиму. Для того, щоб зусилля влади допомогли людям відчути хоча б перші ознаки поліпшення життя.