Зимове меню «Кроку»
Але традиційні кроківські вечори дають не тільки емоційний заряд, але і їжу для розуму. На цей раз в меню пропонувалися: презентація нового номера журналу «Kino», повністю присвяченого анімації взагалі і розвитку нових технологій зокрема, що сьогодні, по суті, нероздільно. Потім була показана програма фільмів-призерів «Кроку- 2000», сприйнята публікою з найбільшою цікавістю. І не дивно. По-перше, анімаційне кіно, крім як на самому фестивалі або принаймні його «Луні» побачити сьогодні ніде. Не тільки широкій публіці, але і кінематографістам. По-друге, останній «Крок» був повністю присвячений молоді — в конкурсі змагалися студентські стрічки, дипломні роботи і фільми-дебюти. Відповідно і в Будинку кінематографістів зібралися в основному аніматори, щоб поцікавитися — яке кіно роблять їх колеги в країнах куди більш сприятливих для розвитку анімації, ніж наша. Як точно помітив відомий російський режисер Олександр Татарський (на сторінках того ж «Kino»), анімація — мистецтво товстих, тобто мистецтво дороге, трудомістке і вимагає багато часу. «У Сомалі не роблять мультфільми. І чим більше наші з вами країни будуть схожими на Сомалі, тим менше шансів робити анімацію», — такий його невтішний, але, на жаль, не позбавлений основ висновок. Але крім наших, так би мовити, суто місцевих проблем є проблеми глобальні для всієї світової анімації: неухильне витіснення комерційним кіно авторського, якому часто залишається місце лише на фестивальному екрані. У тому числі, кроківському.
Ну, а найсмачніше, як водиться, генеральний директор фестивалю Ірина Каплична залишила на десерт. Вечір «Луна «Кроку» завершився прем’єрами, які в черговий раз довели не найбільш мудровану істину: технології технологіями, але, якщо немає таланту, фантазії, смаку і душі, то «кіна» не буде. І навпаки: можна знімати кліп на інструментальний номер Яна Табачника, а вдасться як у Давида Черкаського і його постійного співавтора художника-постановника Радни Сахалтуєва. Або абсолютно чарівний, дотепний серіал «Сон у новорічну ніч», створений режисером-постановником Олександром Гуньковським і художником-постановником Наталією Чернишовою, який, як сподіваються творці, ми зможемо побачити найближчим часом на телеканалі «Інтер». Абсолютно в іншій якості з’явився все той же Олександр Гуньковський в ще одному прем’єрному проекті — короткометражному фільмі «Зернятко», створеному на студії «Укранімафільм». Він зроблений в класичній, мальованій анімаційній технології. За жанром — філо софська притча, хоча частиною публіки картина була сприйнята як зразок чорного гумору (мені здається, в цьому так модному сьогодні напрямі у режисера великі перспективи).
Але справжнім сюрпризом вечора став показ нового фільму давнього друга «Кроку», відомого французького режисера Мішеля Дюдока де Віто «Батько і дочка», який, як підкреслила Ірина Каплична, без всякої селекції вже запрошений на майбутній фестиваль. Такої тонкої, бездоганної щодо смаку і якості, сумної, зворушливої і дуже красивої роботи давно не доводилося бачити. Після фінальних титрів хтось в залі роздумливо вимовив: «Це — гран-прі...» Але, думаю, майбутній «Крок» принесе нам ще немало приємних сюрпризів.
