АПК в тенетах маразму

Минулого тижня на засіданні Кабінету Міністрів Президент розпорядився звільнити міністра агропромислового комплексу Бориса Супіханова за погану підготовку галузі до збирання врожаю. «За непідготовку до збирання, що приводить до великих втрат урожаю, звільнити з посади міністра АПК Супіханова», — заявив Леонід Кучма.

За останні три роки на початку сезону або під час збирання врожаю з такою ж закономірністю, як приходить на поля країни погана погода, настигають галузь кадрові перестановки. У міністерство призначають нових і давніх начальників, приймають чергові програми і концепції, а в «колгоспах» і «радгоспах» усе залишається без змін. Відставка міністра Супіханова на перший погляд нічим не відрізняється від усіх попередніх. Неспроможність зібрати врожай або посіяти переслідувала всіх його колег по нещастю. Більше того, відставка навіть була запрограмована недоторканністю схем організації сільськогосподарського виробництва. Вона б усе одно відбулася. Раніше чи пізніше. І все ж у нинішньої відставки були дві особливості.

Перша — в тому, що тут є прямий зв'язок із майбутніми виборами. Адже між станом агропромислового комплексу і результатами президентських виборів існує лінійна залежність: чим гірші й «дорожчі» справи зі збиранням пшениці, тим менше в чинної влади шансів на переобрання. Друга особливість: непередбачене зростання цін на паливо. Ще навесні стало зрозуміло, що «нафтовим питанням» доведеться займатися особисто міністру АПК. Він, схоже, зрозумів це невчасно. Отож виходить, з одного боку, міністрові Супіханову просто не пощастило: ціни, бензин, партнери — все було не на його користь. А із другого боку, йому справді не вдалося справитися з відповідальною роллю «людини Кучми».

Утім, неприємний сюрприз було піднесено минулого тижня не лише Борисові Супіханову. Очевидно, Президент Кучма був засмучений не менше. Звичайно, ми не маємо в своєму розпорядженні інформації про стан АПК в тому обсязі, в якому нею володіє Президент. Однак навіть за деякими епізодами і реакціями можна скласти відносно повну картину того, що чекає країну восени.

Отже, епізод перший: дефіцит палива. 14 липня, заслухавши інформацію уряду про забезпечення АПК паливом і про хід збирання врожаю, Верховна Рада ухвалила постанову, в якій зобов'язала Кабінет Міністрів терміново направити АПК необхідні матеріально-технічні ресурси, в тому числі за рахунок резервного фонду Кабінету Міністрів. Голова аграрного комітету Олександр Мороз сказав, що заяви уряду про постачання нафтопродуктів залишаються пустими деклараціями. «Кабмін, розуміючи ситуацію, виявив безтурботність. У господарствах немає ні грама пального», — сказав Мороз.

Спробуймо розібратися, що означає «немає ні грама пального». Чому минулого року пальне було, а цього — ні? Перша причина, очевидно, не в дефіциті пального, а в його ціні. Зростання вартості дизпального і бензину на 50% — 100% автоматично підіймає вартість кінцевого продукту — хліба. Чинна влада категорично не готова до зростання цін на хліб. Якби сталося таке, в неї зник би «останній довід» у передвиборній гонці. Таким чином, установка на заморожування цін змітає з ринку «політично рентабельні» пально-мастильні матеріали. У вільному продажу залишається тільки те, що сумірне зі світовою тенденцією цін на нафту. На нещастя, минулого тижня світові ціни знову побили якийсь рекорд.

Ті судомні кроки, які робить Президент і Кабмін, — роздає пільги, прощає борги, змушує до угод, — ринок поки що не сприймає (тобто до зниження цін не готується). Невпевненість, що панує серед торгівців, виливається в прогнози 2-разового зростання цін на пшеницю нового врожаю. Однак навіть такі прогнози не знімають паливного дефіциту. Звідси епізод другий: схеми фінансування АПК і дефіцит пального.

Виступаючи на сесії ВР, ще не екс-міністр АПК Борис Супіханов заявив: «Держава нікуди не подінеться, дасть солярку (господарствам. — Ред. ), тому що хліб у полі. І даємо, звичайно, розуміючи, що ці гроші до бюджету не повернуться». Супіханов сказав, що сьогодні нафтопродукти постачаються за 5 програмами за участі уряду. Усього планується в липні постачити 360 тис. тонн, що відповідає потребі господарств у паливі.

Із приводу цих програм і постачання в звіті Рахункової палати України за 1998 рік сказано буквально таке: «Як засвідчив аналіз нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України… в жодному з них не підіймалася проблема доцільності запропонованої системи надання бюджетних позик, її ефективності, механізму розрахунків тощо… Згідно із законами України про державний бюджет, на кожний поточний рік за 1994—1997 роки і під урожай 1998 року було надано бюджетних позик на суму 2,7 млрд. грн. Із них погашено 1,4 млрд. грн.». Перелічуючи конкретні зловживання і конкретні структури, Рахункова палата зробила висновок, що неповернена сума «зависла» на рахунках посередників, залишивши бюджет і аграріїв із багатомільйонними боргами. «Наявна система надання позичок, — сказано в звіті, — дала можливість обласним і районним держадміністраціям, заготівельним і постачальницьким організаціям на власний розсуд маніпулювати чималими коштами державного бюджету України»: витрачати гроші на придбання автомобілів, офісних меблів, допомогу різним фірмам і фірмочкам і т.п.

Однак у ході сівби і збирання врожаю 1999 року схема фінансування кардинально не була змінена. Тому логічно передбачити, що саме імпровізація чиновників різних рангів позбавила агробізнесменів інтересу до співпраці з ними. Наприклад, минулого року з агроринку було витісненено деяких активних його учасників за допомогою блокування розрахунків із ними центральними і місцевими органами влади. Такі несподіванки влада підкидала комерсантам і раніше, але, очевидно, надвисока норма прибутку (яка відображає ступінь їхнього ризику) покривала збитки. Нинішнього року було зроблено ставку на централізацію постачання будь-чого, тому аматори із зернового ринку повинні були піти. А навесні до ізгоїв додалася ще група підприємців, які спеціалізуються на імпорті нафтопродуктів. Як наслідок, до літа давніх партнерів уже не було, тоді як мережу нових посередників уряд сформувати не встиг. Можливо, якби не почалося зростання цін на пальне, якби не довелося спішно, — в пожежному порядку і в «ручному режимі» (ламаючи опір ВР), — «калькулювати» різними постановами і розпорядженнями ціни на солярку і бензин, якби літо не виявилося таким спекотним і пшениця дозріла трохи пізніше, — в Президента не було б минулого тижня такого поганого настрою. І Борисові Супіханову не довелося б каятися: «Відверто і самокритично, так, ми з різних причин спізнилися з розв'язанням проблеми, що загострилася…» А всім іще «невідставленим» міністрам — в атмосфері легкого психозу переживати за свої робочі крісла. Отже, епізод третій: нагнітання катастрофічних очікувань в суспільстві, щоб, у разі чого, дати публіці, якщо не хліба, то хоч би видовищ.

Провідні телеканали вже включилися в пропагандистську кампанію, що змальовує контури голодної і холодної зими. Жителям міст пропонується самовіддано відмовитися від послуг міського транспорту. Уся країна могла пересвідчитися, що кияни з радістю погоджуються йти на жертви. Жителям сіл, очевидно, також скоро запропонують узяти участь в акті самопожертвування — вийти в поле із серпами і косами замість комбайнів, які простоюють. Одним словом, у бажаючих залишити цього Президента на другий термін мотивів для самозречення буде ще більш ніж досить.