Бутафорія замість «курсу реформ»

Спробуємо розібратися, чи могло бути інакше.

Основні складові народногосподарського механізму ринкового типу всім відомі: це приватизація, вільне ціноутворення, стабілізація національної грошової одиниці, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності та вільна торгівля, комерціалізація банківської системи та розвиток малого й середнього підприємництва. Розглянемо деякі з наведених складових. Базовим показником ринкових реформ є приватизація. Приватна власність — дійсно велика сила, яка примушує людей краще працювати й тим самим посилює виробництво. А що ми маємо нині? В Україні частка приватизованих об'єктів значно більша, ніж у більшості розвинених країн світу. Навіть на Чернігівщині, досить консервативній щодо змін та реформ, приватизовано 84,6% всіх підприємств, які виробляють 90,8% промислової продукції області. (Для порівняння: в США приватні підприємства виробляють лише 60% продукції, решту — державні). Немає розвинених країн, де державні підприємства виробляли б менше ніж 20% загальної продукції.

Від нашої приватизації не запрацювало виробництво, а бюджет не отримав значних поповнень. Бо не можна всерйоз вважати ефективним акціонування, внаслідок якого ми отримали лише працівників-акціонерів, що місяцями не одержують заробітної плати. Відчути себе власниками вони, звичайно, не могли. Акціонерні колективи в українському варіанті за своєю суттю нагадують колгоспи, де теж кожен був формальним співвласником майна.

Не помітно якихось здобутків і в проведенні лібералізації зовнішньоекономічної діяльності.

Україна повністю віддала вітчизняний ринок іноземному товаровиробнику, не захистивши свого за допомогою митних та акцизних податків. Ми добровільно пішли з товарних ринків країн СНД та Східної Європи. Наростаюча технічна відсталість і реструктуризація виробництва в бік енергоємних та матеріаломістких технологій робить наші товари неконкурентоспроможними на ринках світу. Відсутність ефективних перепон вивозу капіталу за кордон призвела до того, що ми без вигоди для себе інвестуємо економіку розвинених країн. У намаганні отримати досить високовідсоткові валютні позики уряд України йде на виконання всіх вимог щодо курсу держави та проведення реформ, які встановлює Міжнародний валютний фонд та інші фінансові організації. Наші спроби брати активну участь в організації міжнародної торгівлі та досягти економічного ефекту від такої діяльності не дали реальних результатів. Україну тримають у режимі економічних обмежень та санкцій, а також все сильніше закручують удавку антидемпінгових процесів.

У світі існує таке поняття, як рівень економічної незалежності. Це відношення обсягу імпорту до валового національного продукту. Так от, у США цей показник дорівнює 9,5%, в Японії — 13,6%, а в Україні — понад 60%. Причому ми говоримо лише про «світлу» економіку, за офіційною статистикою. Але більша її частина — в «тіні», і відомо, що саме вона, тіньова, везе за кордон долари, а звідти — товари, а це призводить до подальшого падіння рівня економічної незалежності.

Економіка України не зможе інтенсивно розвиватися, якщо по-справжньому не стабілізувати валютно-фінансове та кредитне середовище, не припинити на здоровій основі інфляційні процеси. За допомогою грошово-кредитної та фінансової політики (включаючи цінову, податкову та процентну) можна створити умови як для бурхливого економічного розвитку, так і для паралічу власного товаровиробництва та держави в цілому. Наша молода країна, опинившись у кризовому стані, не знайшла шляхів реального та ефективного використання цих факторів. Проте щодо суто зовнішньої бутафорної сторони оформлення ринкових декорацій, то ми маємо в себе дворівневу банківську систему з розгалуженою мережею загальнодержавних та регіональних комерційних банків, досить стабільну національну грошову одиницю гривню, невтручання держави в процеси цінового регулювання, незважаючи на різкий диспаритет цін, наприклад, між промисловою та сільськогосподарською продукцією, нескінченні революційні зміни в податковій системі тощо.

З наведеного аналізу можна зробити висновок, що основні компоненти ринкової економіки, які відрізняють її від економіки планово-директивної, в Україні тією чи іншою мірою впроваджені. Тоді чому ж вони дали від'ємний результат?

Реформування відбулося за рахунок ігнорування чи принесення в жертву головних складових та цілей економічної моделі, як ринкового, так і командно-адміністративного типу — розмірів валового внутрішнього продукту, обсягів виробленої продукції, конкурентоспроможності виробів та зовнішньоекономічного сальдо, продуктивності праці і, нарешті, рівня життя населення та його соціального захисту. Власне, заради цих складових, особливо двох останніх, і повинні проводитися реформи всіх видів та напрямків, зокрема, й ринкові.

У нас немає державної економічної політики. Немає стратегії, немає концепції розвитку держави. Дещо є на папері, але воно розрізнене, нечітке, і владними структурами нічого не робиться для його впровадження в життя. Візьмемо, наприклад, податкову політику. На всіх рівнях постійно говорять, що вона спрямована на підтримку вітчизняного виробника. А насправді, з кожним роком у результаті податкових реформ у нас все жорсткіше й жорсткіше його подавляють. Як наслідок — більша частина фінансів та економічних процесів загнані в сферу «тіньової» економіки, а «прозора» її частина перебуває в стані напівпаралічу. Виробництво ледь животіє, але порожній державний бюджет потребує все нових надходжень, і для його поповнення з підприємств витрясають останні гроші. Стан справ нині такий, що податковим адміністраціям планують отримання штрафів, які становлять у бюджеті держави до 15%.

За роки незалежності в нас змінилося шість урядів. Кожен з них розробив і затвердив економічну «Програму дій уряду». І жоден не звітував про її виконання. Про те, чи досягнуто очікуваних результатів, ми можемо судити за рівнем життя населення. А в чому причини невдач та поразок, як буде виправлятися ситуація в подальшому — відповіді на ці запитання не довелося почути жодного разу.

Формально ставши на шлях ринкових реформ, ми будуємо не розвинене з гарантованим соціальним захистом та змішаною регульованою економічною моделлю суспільство, а занурюємося в економіку державно-кланового корумпованого капіталізму в її найбільш жорстокому й непривабному вигляді. В програші від цього всі верстви населення, весь народ України.