Чим Statoil цікава наша «труба»?

Уряд України готовий надати норвезьким компаніям можливість інвестувати в ГТС. За словами прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка, держава має намір створити додаткові законодавчі умови, які дозволять норвезькій газотранспортній компаній взяти участь у конкурсі на управління українською «трубою» та підземними газовими сховищами.

«Якщо норвезькі компанії енергетичного сектора готові інвестувати в українську газотранспортну систему, то уряд України готовий подати спеціальний законопроект, який дасть можливість не тільки компаніям з ЄС і США, але і норвезьким компаніям безпосередньо інвестувати в українську ГТС та газосховища», —  заявив у ході україно-норвезького форуму Арсеній Яценюк. 

Здавалося б, ідея непогана. Що більше буде охочих, то кращим для нас може бути результат проекту із створення консорціуму з управління ГТС. Так, погоджуються експерти, але у конкретному випадку з норвезькою компанією є «але», на яке український уряд не може не звернути уваги. Що це — нижче в коментарі члена Спостережної ради Інституту енергетичних стратегій Юрія КОРОЛЬЧУКА:

— Пропозиція прем’єра Яценюка норвезькій компанії взяти участь в оренді ГТС — це крок відчаю. Відчай породжено відсутністю реальних зацікавлених компаній з боку ЄС. США взагалі відсторонилися від процесу, хоча обіцяли сприяти у пошуку інвестора.

Показово, що Україна звертається про участь в оренді ГТС до Норвегії, що не є членом ЄС, і для якої потрібно створювати нові умови. Власне, це вже з легкістю пообіцяв Яценюк, який наразі не представляє ні коаліцію, ні більшість у новій Верховній Раді.

На перший погляд Норвегія виглядає привабливо і перспективно з точки зору наявності фінансових ресурсів. Проте, для Statoil оренда ГТС не є ані цікавою з точки зору необхідності для власного бізнесу, ані з точки зору привабливої інвестиції.

ГТС України не можна використати для транспортування газу із шельфу Північного моря до клієнтів Statoil, які знаходяться в Західній Європі.

Як звичайна фінансова інвестиція, то цей варіант не є вигідним для Statoil, оскільки ГТС України вже зараз скорочує транзит російського газу, зменшує свої доходи від транзиту і потребує як мінімум 5 млрд дол. для модернізації.

Зрештою, перед Норвегією сьогодні стоїть завдання зупинити падіння видобутку газу і нафти, а тому вільні кошти буде скеровано насамперед у цей сектор, а не в оренду чи купівлю ГТС України.

Нарешті з точки зору технічної експлуатації, то Statoil переважно розвивається і займається шельфовими газопроводами, протяжність яких становить 8,1 тис. км. Водночас, ГТС України — це більше 22 тис. км лише магістральних газопроводів. Норвезький досвід не буде ефективним для України.

Хоча, навіть якщо припустити, що Норвегія могла б орендувати ГТС України, то все одно виникає питання — для чого Statoil у це вплутуватися? Адже як заявив представник «Нафтогазу України» Юрій Вітренко, вже через два-три роки 49% ГТС України продаватимуть. Для Statoil немає сенсу пару років займатися проблемами ГТС України у статусі орендаря, якщо покупцем потім буде зовсім інша компанія.

Сподіваюся, що в уряді й «Нафтогазі» не причаїлися івани сусаніни, які заведуть ГТС України у невідомість. І для початку вони мають визначитися, куди поведуть ГТС України — шляхом оренди чи продажу.

Із довгострокової і стратегічної позиції ГТС України для Норвегії є прямим конкурентом. Адже ГТС України транспортує в ЄС російський газ, який конкурує із норвезьким у Європі.

Навіть більше — для України Statoil Норвегії є дзеркальним відображенням «Газпрому» Росії. «Газпром» не зацікавлений у розвитку ГТС України, оскільки у російській стратегії роблять акцент на обхідних газопроводах (Північний потік, Голубий потік, Південний потік). Statoil не зацікавлений у розвитку ГТС України, оскільки для Норвегії важливо, щоб до Європи потрапляло менше російського газу.

У розвитку і функціонуванні ГТС України можуть бути зацікавлені Німеччина, Австрія, Італія, Чехія та окремо Туреччина. «Пул» цих всіх або окремих країн міг би виявити інтерес до оренди чи купівлі частини ГТС України.