Донбас сподiвається на iнвестицiї

Генеральний директор ВАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь» Олексій Бєлий днями заявив, що металургійні підприємства України від вступу країни до Світової організації торгівлі отримають близько 1 млрд. гривень додаткового прибутку за рік. Але далеко не всі промисловці в тій же донецькій області розділяють оптимізм металургів. Це з’ясувалося і в розмові «Дня» з головою правління ВАТ «Слов’янський завод високовольтних ізоляторів» (Донецька область) Ларисою БУРЛУЦЬКОЮ. Тут вона зробила унікальну кар’єру: від простої робітниці, що прийшла на підприємство в 17 років, до справжнього керівника.

— Зараз такий час, що починати розмову доводиться з банальних питань: в якому стані перебуває ваше підприємство? Як на нього вплинули зміни останнього часу?

— Завод розвивається стабільно. Але, звичайно, все те, що відбувається в країні, відбивається і на нас. Собівартість високовольтних ізоляторів на 50% залежить від цін енергоносіїв. І зрозуміло, що в нинішніх умовах вона зростає, а конкурентоспроможність нашої продукції внаслідок цього знижується. Крім цього, газ і електроенергія визначають величину тарифів на сировину, перевезення. І це також впливає на вартість продукції. Основні наші споживачі — це енергосистеми України, генерувальні компанії, заводи з виробництва трансформаторів струму, вимикачів, інші апаратні заводи. Асортимент нашої продукції нараховує більше 300 найменувань високовольтних ізоляторів. За рік ми випускаємо близько 9 млн. тонн продукції, тому можна уявити собі наші втрати.

— Президент не раз заявляв, що одним iз першочергових завдань нової влади є зниження податкового преса. Жити й працювати тепер полегшало?

— На жаль, ні. Навіть навпаки. З одного боку, зростає заробітна плата, що, звичайно добре, але, з другого, за рахунок цього собівартість продукції зростає ще більше. Крім того, на неї впливають податки й система їх адміністрування. Її потрібно реорганізовувати. Працювати з податковою зовсім не полегшало. Старий і новий бюрократичні апарати, практично нічим один від одного не відрізняються. Вимоги податкової залишилися колишніми, процедура не змінилася. До того ж податкова з фіскального органу стала репресивним. Господарські суди втратили таку потрібну їм якість, як об’єктивність.

— А як справи з інвестиціями? Конкретно на ваш завод вони приходять? Що взагалі заважає інвесторам вкладати гроші в українську економіку?

— Проблема інвестицій — це, насамперед, недосконалість законодавчої бази. Мало хто погодиться вкладати гроші в економіку, не враховуючи майбутнього. Саме це відштовхує інвесторів. І ми це бачимо на прикладі заводу. Маючи кілька досить цікавих інвестиційних проектів, ми не змогли знайти жодного інвестора, хоча виставляли свої бізнес-плани на різних рівнях. Причому йдеться не тільки про нинішній момент. Так було і протягом останніх кількох років. Завод вимушений обходитися власними коштами. По суті, це самодіяльність, і признаюся, іноді це дуже важко. Навіть порівняно з російськими підприємствами такого ж профілю ми часто програємо: вони оснащуються новою технікою, сучасним імпортним обладнанням, і нам важко витримувати таку конкуренцію.

Нашому уряду потрібно думати про вітчизняних виробників. Маючи такий унікальний завод, як наш, просто гріх не використати його потужність, закуповуючи обладнання за кордоном. І це проблема багатьох підприємств України.

— Як ви загалом оцінюєте інвестиційний клімат у Донбасі, у найбільш розвиненому індустріальному регіоні країни?

— Мені здається, що вкладати гроші в Донбас дуже перспективно. Зрозуміло, що, насамперед, вони мають йти в промисловість, як в легку, так і важку. Колись було вигідно вкладати гроші тільки у сферу обслуговування, якої в пострадянському суспільстві практично не було. Сьогодні ця ніша практично заповнилася. А ось у промисловості на інвестиції справжній голод. Але одночасно тут від них і найвища віддача. Тому, на мій погляд, зараз найкраще вкладати гроші саме в промислові підприємства.

— За прогнозами уряду, наступного року ми маємо вступити до СОТ. Але багато хто з експертів стверджують, що це відразу ж зробить продукцію наших заводів неконкурентоспроможною.

— Я з ними погоджуюся. Основними конкурентами для нас будуть країни з невисоким рівнем розвитку, які виробляють дешеву продукцію. Зараз середньостатистичний українець заробляє недостатньо для того, щоб купувати якісні товари, що виробляють країни-лідери. Тому на український ринок прийдуть дешеві товари, що значно поступаються нашим за якістю. Але, оскільки ціна буде нижча, купуватимуть саме їх. Це ми могли побачити на прикладі китайських і інших товарів, чиє засилля на ринку спостерігалося останніх кілька років. Але це ще не всі проблеми. Слов’янський завод високовольтних ізоляторів, як і більшість заводів України, побудовано за радянських часів. А, отже, технологія, обладнання фізично й морально застаріли. Їх утримання і обслуговування потребують величезних матеріальних витрат і додаткових людських ресурсів. А все це лягає на собівартість продукції, сильно знижує її конкурентоспроможність. Як і багато хто з українських підприємств, ми за рахунок власних коштів займаємося модернізацією заводу, оновленням технології, але для цього потрібен час. На мій погляд, вступ до СОТ позбавить основну масу українських заводів шансу залишитися на плаву. Уряд, схоже, забув, що більшість робочих місць у країні припадає саме на такі підприємства. І вступ до СОТ призведе до їхнього різкого скорочення.

— А що має зробити держава, щоб вітчизняна промисловість, вітчизняний бізнес почувалися добре? Які заходи могли б сприяти його розвитку?

— Мають бути державні програми підтримки. Наприклад, наш завод працює на енергетику країни, і підприємств такого профілю в Україні більше немає. Треба, щоб влада звертала увагу на такі виробництва. База нашого заводу дозволяє заповнити весь український ринок. За невеликої підтримки вітчизняного виробника в країні вдалося б уникнути багатьох проблем. Всі пам’ятають недавню енергетичну аварію в Москві, яка сталася через зношення обладнання. Думаєте нам не загрожує щось подібне? Нещодавно ми здійснювали маркетингове дослідження. Воно засвідчило, що ізолятори, які в енергетичних системах мають регулярно міняти через певний час, останнього разу оновлювали ще за радянської влади. Тобто на наших енергетичних об’єктах стоїть здебільшого своє прострочене обладнання. І якби держава зажадала ввести й дотримувати графіків його заміни, то і наш завод був би із замовленнями, і ймовірність аварій була б нижча.

Крім того, країні потрібні соціальні програми. Наприклад, ми сьогодні зіткнулися з тим, що неможливо знайти гарного фахівця. Свого часу багато ВНЗ і профтехучилищ перепрофілювали з промислових спеціальностей на підготовку фахівців у сфері обслуговування. Я розумію, що вони також потрібні, але не в такій же кількості. На підприємстві утворився дефіцит кваліфікованих слюсарів, токарів, зварювальників тощо. Те ж саме і з фахівцями. Наприклад, до мене з питанням працевлаштування звертаються економісти, бухгалтери, але заводу потрібні інженери-конструктори, інженери-технологи. Їх зараз дуже мало готують.

— Натомість зараз з’явилася тенденція, коли вже не підприємство вибирає співробітників, а фахівці вибирають місце роботи. Підприємствам же залишається «полювати» за талантами.

— Таланти самі вже не приходять. Про це доводиться думати вже на два кроки вперед. Нічого іншого, як плекати собі фахівців, нам не залишається. Ось ми, наприклад, укладаємо договори з ВНЗ і ПТУ, студенти останніх курсів приходять до нас на практику і, поринувши в атмосферу виробництва, залишаються. Щоправда, не всі. Тому представникам дефіцитних спеціальностей ми надаємо квартири й таким чином заохочуємо та намагаємося утримати.

Крім того, наш завод потребує унікальних спеціальностей, яким ніде не готують. Наприклад, такої професії як оправник (верстатник, що виточує ізолятори) немає більше ніде. Виручають майстри, якi готують собi замiну. Хлопці приходять до нас учнями, потім здають іспити, отримують розряд і поступово стають кваліфікованими фахівцями своєї справи.

— Як ви оцінюєте продаж «Кріворіжсталі»? Для багатьох приватизованих підприємств це стало сигналом, який примусив їх насторожитися.

— До продажу «Кріворіжсталі» я ставлюся негативно. На мій погляд, такі стратегічні підприємства мають працювати на Україну, як би важко нам не було. Зрозуміло, що багато що можна списувати на перехідній період, але втрачати держконтроль над такими галузями не можна.

— Що кажуть в Донецькій області про новий уряд? До нього більше симпатій, ніж до уряду Тимошенко?

— Новий уряд є, і з ним треба працювати. У попередньому насторожувала велика кількість відверто непрофесійних людей на ключових посадах. Сам Юрій Іванович професіонал високого рівня, що знається і на будівництві, і промисловості і економіці загалом. З його приходом, я вважаю, і наша, й інші області, отримали шанс на розвиток.