ЕКОНОМІКА ПОВИННА БУТИ БЕЗПЕЧНОЮ

Минають часи, коли безпека підприємця та його фірми визначалася кількістю й професіоналізмом охоронців, а кращою гарантією недоторканності власності виступали сталеві грати й складні системи охоронної сигналізації. Життя показало, що економічні відносини проникають через будь-які замки й діють інколи значно ефективніше за вульгарне бомбометання або крадіжки зі зломом.

Економічна безпека бізнесу й національна безпека країни тісно взаємопов'язані. Справді, підприємства кровно зацікавлені в безпеці держави. Коли воно близьке до того, щоб цю безпеку втратити, то починає надміру давити підприємця податками, інфляцією та іншими неприємними для бізнесу явищами. У свою чергу держава зацікавлена в безпеці бізнесу, оскільки підприємства є первинними клітинами, з яких складається національний економічний організм. Якщо вони гинуть, то завдають державі багато клопотів, істотно погіршуючи її економічне самопочуття.

В окремі проміжки часу бізнес і держава можуть намагатися вижити поодинці, не розуміючи, що шлях до процвітання можна знайти лише разом і для всіх. Підприємства, відчайдушно борючись за життя, використовують усі методи уникнення податків, приховування прибутку й проводять операції, що об'єктивно посилюють кризу народного господарства як єдиної системи. Держава, що залежить від міжнародних фінансів, у свою чергу, "віддячує" підприємствам лібералізацією імпорту, податковим і відсотковім пресом, скороченням інвестиційних ресурсів.

Не визначивши економічної безпеки підприємства як пріоритет, українська держава сьогодні анітрохи не вагаючись переклала тягар із себе на його плечі. Політика підтримки високих облікових ставок, сприяючи економічній безпеці держави, становить загрозу для підприємницьких суб'єктів. Підтримуючи стабільно високий курс національної валюти як атрибут національної безпеки, держава заохочує імпорт і пригноблює експорт, теж створюючи загрозу для національних підприємств. Серйозною загрозою економічної безпеки є згортання регулюючих функцій бюджетно-податкової системи. Стратегія стискання бюджетних витрат зменшує сукупний попит, а прагнення збільшити надходження до бюджету, по суті, означає перекачування потенційних інвестиційних ресурсів підприємств в поточне споживання, оскільки інвестиції з держбюджету не проводяться.

Як показують дослідження, під час фінансової стабілізації безпеки держави було досягнуто за рахунок погіршення безпеки економічних суб'єктів. У результаті виникають серйозні перешкоди для переходу до економічного зростання. Економіка, яку поганяють у протилежні сторони, тупцює на місці, повільно занурюючись у вир розпаду. Забезпечити стійке економічне зростання можна лише шляхом одноноспрямованих зусиль як держави, так і приватних підприємств. Адже держава є гарантом цілісності економічної системи, а підприємства її первинною ланкою.

Отже, саме різноспрямованість інтересів і дій держави та економічних суб'єктів, що призвела до істотних суперечностей між стратегіями їх безпеки, є сьогодні головною загрозою національної безпеки України.

Проте теза про те, що головним орієнтиром економічної політики держави мають виступати інтереси підприємств, аж ніяк не означає, що вона повинна в усьому потурати первинним ланкам, серед яких досить і тих, хто чинить опір реформам або привчився вишукувати особисту вигоду в каламутній воді тривалого перехідного періоду й відверто паразитує на державі. Спроби ощасливити кого б то не було, не спитавши його думки про це, нашій історії, на жаль, добре відомі.

Підприємства, передусім зацікавлені в стабільній і "прозорій" економічній політиці держави. Тоді підприємець може будувати далекосяжні стратегічні плани, враховуючи в них взаємовідносини з державою як з партнером, а не як з непередбачуваною й грізною дестабілізуючою силою. Підприємець чекає, що держава (а не окремі його представники за певну винагороду) захистить його від зовнішніх і внутрішніх загроз, і головне - залишить в його розпорядженні бодай частину зароблених грошей для розширення справи.

Взаємне відчуження держави й підприємств, що скидається на взаємовідносини подружжя, яке продовжує перебувати під одним дахом, але принципово один з одним не розмовляють, занадто затяглося. Прагнучи впливати на державну політику, підприємства лобіюють індивідуальні привілеї, однак це не вирішує питання в принципі, оскільки підвищує непередбачуваність державної політики, перешкоджає розвиткові ринкових відносин і сіє розбрат у стані підприємців.

У світлі викладеного напрошується висновок про те, що час вимагає згуртованих і активних дій ділових союзів і асоціацій, які спроможні сформулювати, висунути і захистити офіційні політичні вимоги, що виходять з корпоративних інтересів українських підприємств. Цим можна підтримати ті несміливі кроки, які держава вже почала робити назустріч вітчизняному бізнесу, що, зрештою, сприятиме підвищенню національної безпеки України, особливо в світлі парламентських виборів, що наближаються, під час яких підприємці повинні діяти з позицій національних інтересів і національної безпеки України.