Iнвесторові доводиться... воювати

Наприкінці минулого тижня Одеський апеляційний господарський суд розглядав заяву українсько-данської IT-компанії BIIR із проханням відмінити неправомірне рішення суду першої інстанції, що заарештував власність названої компанії, придбану нею абсолютно законним чином. Данці дуже сумніваються, що в апеляції буде прийняте правильне рішення. Але поки суд відкладений до 6 листопада, оскільки був здивований деякими подробицями, що розкрилися. Адже недобросовісний позичальник іпотечного кредиту виграв попередній суд лише завдяки тому, що вдав із себе жертву. Його, бачте, не попередили, що об’єкт іпотеки у нього не лише віднімуть, а й продадуть.

Утім, насправді, йдеться зовсім не про окремі подробиці конкретного господарського спору. Проблема набагато серйозніша. В Україні добре розуміють, що забезпечити прискорення економічного розвитку без іноземних інвестицій просто неможливо. Нещодавно прем’єр-міністр Володимир Гройсман зустрічався з представниками ділових кіл Канади і розповідав їм: «Ми закладаємо наступного року 3% зростання ВВП. Ми розуміємо, що цього недостатньо і готові поліпшити цей показник. Але виникає питання залучення інвестицій».

Чому воно виникає, прем’єр не уточнив. Тим часом це питання днями вивчали провідні японські компанії, зацікавлені в інвестиційних проектах на території Одеської області. І генеральний директор компанії «Міцубісі Корпорейшн» в Україні Кохей Тагава на зустрічі з головою облдержадміністрації Максимом Степановим заявив: «Ми — надійні та довгострокові партнери, якщо відчуваємо впевненість і захищеність інвестицій». Звичайно, Степанов підтвердив готовність підтримувати інвестиційні проекти на всіх рівнях і надати всю необхідну інформацію та допомогу. Чи повірили йому японці? Якби вони знали про сумну історію, що сталася з компанією BIIR Україна, і не де-небудь, а у славному місті біля моря, то вони б зрозуміли, що захищеність інвестицій — це не перевага нашої країни, а її проблема.

Як розповів «Дню» голова правління BIIR Томас Сіллесен, йому зараз доводиться «воювати» в Україні за своє майно. Причому, якщо згадувати всю історію BIIR у нашій країні, то лапки можна було б і не вживати. Спочатку компанія облаштувалася в Луганську, де у неї був прекрасний офіс. Але у травні 2014 року до нього ввірвалися озброєні і, як стверджує Сіллесен,  вочевидь не місцеві люди, які почали стріляти і навіть кидали в приміщенні «коктейлі Молотова». Будівля не згоріла, але українські співробітники, згадує данський інвестор, більше не хотіли там працювати, і ми всіх їх евакуювали разом з їхніми сім’ями до Одеси, знайшли там для них житло.

У листопаді стало зрозуміло, що до Луганська нам уже немає змоги повернутися, і ми почали підшукувати офіс в Одесі.  2015 року в ньому вже працювали 15 співробітників, 2016-го їх стало 75, а зараз — 115, продовжує свою розповідь інвестор. Але у нас великі плани, і для їх виконання потрібно 150 інженерів, а відповідно, ми повинні створити їм умови для роботи. Сіллесен наголошує на самовідданості українців і розповідає, що одна з його співробітниць, усупереч думці керівництва, — за власною ініціативою — поїхала до Луганська і зуміла вивезти звідти через усі блокпости завезене свого часу з Данії устаткування, меблі й інше майно.

«Ми дуже високо цінуємо не лише знання та мудрість, а й такі вчинки наших українських співробітників, — каже Сіллесен, — і тому налаштовані, незважаючи ні на що, залишатися в Україні». Він показує світлини нинішнього офісу BIIR в Одесі, якому можна лише позаздрити, і розповідає, що при вході співробітників зустрічають витримки з антикорупційного законодавства Данії, що передбачає суворе покарання за хабарництво.

«Ми і в Україні нікому не даємо хабарів — у нас нульовий «тулеранс» (толерантність) щодо корупції, — констатує підприємець і додає: — Це в деякому розумінні ускладнює нашу діяльність. Оскільки інколи нам доводиться боротися з тими чи іншими урядовцями або відомствами і навіть відвідувати суди, щоб уникнути корупційної діяльності. Але це наш принцип, і ми чітко його обстоюємо. Так, нам довелося судитися з Пенсійним фондом України, який не дотримувався норм українського законодавства. І ми виграли дві справи». За словами Сіллесена, його компанія платить в Україні всі податки, вона не веде «чорної бухгалтерії», а всі співробітники працевлаштовані офіційно, немає фейкових приватних підприємців.

BIIR навіть отримала в Одесі почесне звання «Платник податків року». Але в роботі компанії є певні проблеми. Вона розміщена на різних поверхах, а крім того, через обмежену офісну площу немає можливості розширити штат співробітників. Потрібний новий, зручніший офіс. Недалеко від Потьомкінських сходів знайшли покинуту будівлю на вулиці Приморській і придбали її за ціною, яка була підтверджена двома незалежними юридичними компаніями.

«І тут почалися проблеми, — трохи навіть змінюючись у голосі, каже данський інвестор. — Один із колишніх власників цієї будівлі, який понад шість років не сплачував іпотечного кредиту, завдяки якому придбав його, почав обурюватися з того, що банк, отже, і ми теж, його образили — порушили його права». Як не дивно, місцеві прокурори та поліція стали на бік «ображеного» неплатника іпотечного кредиту, почавши йому допомагати. «Для нас це виглядає абсурдно, — зауважує Сіллесен, — тому що ми купували цю будівлю чесно і прозоро. Український бізнес-омбудсмен намагається нам допомогти. Але все це дуже дивно. Адже ми дотримуємося українських законів, вкладаємо в цю країну гроші, інвестиції, яких їй так не вистачає, створюємо для людей робочі місця».

«Разом із українськими фахівцями ми створюємо краще майбутнє для України, хочемо, аби вона процвітала, — ділиться планами компанії Сіллесен. — Ми сподіваємося через декілька років мати в Україні до 500 співробітників. На місці покинутої будівлі хочемо побудувати суперсучасну споруду, яка не споживатиме енергоресурси ззовні, — ні газу, ні електроенергії, ні тепла. Зробимо хороше утеплення. Встановимо сонячні батареї».

«Використовуватимемо інші сучасні джерела енергії, дотримуватимемося всіх будівельних норм і нікому не заважатимемо, не закриватимемо одеситам вид на море, — перераховує наміри компанії її керівник. — Як тільки ми оформили покупку, відразу ж звернулися до міського архітектора, щоб краще спланувати вид на море з довколишнього парку. Ми навіть запрошували до нас на зустріч нашого опонента, який зараз збирається забрати без будь-якої компенсації куплену нами будівлю, і він не побачив у нашій діяльності нічого поганого чи незаконного. Проте на наше майно суд першої інстанції накладає арешт. Тобто він виніс рішення на користь того, хто більше шести років не сплачував кредиту, не дотримувався іпотечної угоди і навіть не намагався вести діалог із банком, а тому був справедливо покараний. Але ми ж купили будівлю в того, кому вона на той час уже належала».

Сіллесен розповідає про свої зустрічі з Президентом України Петром Порошенком і каже, що глава Української держави гарантував, що в Україні «ми будемо захищені від корупції й усіляких неправових дій». «У вересні, після такого рішення суду першої інстанції, — додає Сіллесен, — я порушив це питання повторно перед Порошенком на конференції в Києві. І він пальцем указав на високопоставленого урядовця і сказав, щоб той нам допоміг. Ми ведемо діалог з владою і чекаємо, що вона дотримається свого слова».

Він також ділиться враженнями від відвідин багатьох західних посольств у Києві, до яких BIIR зверталася зі своїм питанням. «На жаль, ми довідалися, що наша справа не єдина. В усіх посольствах нам розповідали подібні історії, — не без гіркоти зауважує Сіллесен і продовжує: — Офіційне звернення посла Данії до генерального прокурора України залишається без відповіді. Україні треба розуміти, що в світі є майже двісті інших країн, куди можна вкласти інвестиції, наймати людей і розвивати там економіку. І в багатьох із них не на словах, а на ділі підтримують інвесторів. Я дуже люблю Україну, але я приїхав сюди не для того, щоб у мене просто тупо вкрали».

«День» запитав у Сіллесена та правників, які підтримують його компанію: чим аргументував одеський суд своє незрозуміле рішення? Виявляється, суддя визнав, що опонент BIIR позбувся власності, що належала йому раніше, не добровільно, а  примусово. Хоча, підписуючи іпотечний договір, позичальник повинен чітко розуміти, що, порушуючи його, не сплачуючи за кредитом, він, безумовно, і без суду буде позбавлений об’єкта іпотеки — чи то автомобіля, квартири або будинку. Отже, судова реформа в нашій країні проведена вельми своєчасно. Питання лише в тому, наскільки вона буде гарантом справедливості і для українців, і для іноземців, і особливо як для наших власних, так і іноземних інвесторів щодо подібних рішень, які, як кажуть, просто курям на сміх.