Концесія — рятувальний круг для вугільної галузі
Незалежність, ювілей якої ми нині відзначаємо, принесла Україні не тільки свободу і демократію. На жаль, молодій країні дісталась у спадок розбалансована економіка. Потужні виробничі й добувні комплекси залишилися без роботи і без фінансування. Цілком показовим прикладом цього є вугільна галузь. Останні 20 років підприємництва, що спроможні забезпечити енергетичну незалежність Україні, занепадали, призупиняли роботу або навіть закривалися. У держави, яка володіє 167 із 209 вугільних копалень, вистачає коштів лише на заробітну плату шахтарям і на поточні витрати. При тому, що, як зазначають експерти, тільки для збереження наявного рівня видобутку вугілля в Україні в середньому потрібно вкладати 8-10 дол. на кожну тонну. А за прогнозним балансом Міністерства енергетики та вугільної промисловості, до 2014 року потреба тільки в антрацитному вугіллі зросте з нинішніх 10 млн. тонн до 13,4 млн. тонн на рік. Але у держави не вистачає коштів на модернізацію шахт, що є необхідною для збільшення видобутку вугілля.
«Нині понад 70% стаціонарних установок на державних шахтах перебувають у непридатному стані, — стверджує заступник голови комітету Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Михайло Волинець. — При цьому з держбюджету виділяються кошти тільки на забезпечення видобутку вугілля, а на капітальне будівництво кошти не виділяються. Не кажучи вже про кошти, які необхідні для забезпечення безпеки шахтарів. Наприклад, минулого 2010 року обсяг необхідного бюджетного фінансування оцінювався в 19,7 млрд. грн., але реально було виділено лише 8,9 млрд. грн. Цього ж року замість необхідних 11 млрд. грн. виділено лише 5,8 млрд. грн.», — зауважив народний депутат.
У більшості країн, які стикалися з проблемою відродження вугільної галузі, для цього залучали кошти приватних інвесторів. Але далеко не завжди це означає пряму приватизацію шахт. Найчастіше більш ефективним виявляється механізм передавання вугільних підприємств у концесію. Особливо коли йдеться про стратегічно важливі об’єкти. В Україні такими об’єктами є держпідприємства «Ровенькиантрацит» і «Свердловантрацит». Саме з огляду на величезну важливість цих підприємств для економіки країни нині проводиться активна підготовка умов, які є обов’язковими для їх передачі в користування стратегічному інвесторові, якого буде обрано на конкурсній основі.
«Концесія — це загальносвітова практика, — заявив перший заступник комітету Верховної ради з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Олексій Кунченко. — При цьому концесія передбачає двосторонній договір. Концесіонер, тобто інвестор, зобов’язується виконувати в повному обсязі взяті на себе зобов’язання, а концесієдавець, тобто держава, за умови зберігання права власності на об’єкт може залучити інвестиції в галузь. Отже, концесія надає державі можливість не лише отримати надходження до бюджету у вигляді концесійних платежів та податків, а й створити нові або реконструювати наявні виробничі потужності за рахунок інвестора», — пояснив Олексій Кунченко.
Крім того, на думку голови Свердловського територіального комітету Профспілки працівників вугільної промисловості Віктора Рогочія, концесія може принести додаткові переваги безпосередньо працівникам підприємств. «Адже шахтарі вчасно отримуватимуть високу зарплату, а кількість робочих місць дедалі збільшуватиметься. Завдяки грошовим вливанням реально буде знизити травматизм, забезпечити гірників спецодягом і засобами індивідуального захисту, якісно оздоровити шахтарів та їхні родини. Також великий концесіонер у змозі забезпечити розвиток інфраструктури, реконструкцію та ремонт підприємств соціальної сфери й відпочинку», — вважає профспілковий лідер.
До речі, як повідомив перший заступник голови профспілки працівників вугільної промисловості Валерій Мамченко, процес залучення приватного капіталу в держпідприємства «Ровенькиантрацит» і «Свердловантрацит» шляхом передавання їхніх цілісних майнових комплексів у концесію відбувається за максимально прозорих умов. «Тож сьогодні можна говорити про позитивні сторони процесу — до концесії залучені профспілки. А головне, до їхньої думки прислухаються. Це запорука прозорості процесу підготовки підприємств до концесії, що забезпечить майбутній соціальний захист шахтарів. Крім профспілок, до комісії з проведення концесійних конкурсів для «Ровенькиантрацит» і «Свердловантрацит» входять безпосередньо їхнє керівництво, міські голови Свердловська та Ровеньків, представники Луганської обласної державної адміністрації, профільних міністерств і відомств. Сьогодні робиться все можливе, щоб на ці шахти прийшли досвідчені та соціально відповідальні інвестори», — наголосив Валерій Мамченко.
Утім, багато експертів зазначають, що особливо ретельно потрібно підходити до добору компаній, яким буде передано в управління шахти. «Оскільки «Ровенькиантрацит» і «Свердловантрацит» не підлягають приватизації, то ці об’єкти є стратегічними для енергетичного балансу країни, тому умови конкурсу з концесії мають бути виписані дуже жорстко, а кваліфікаційні вимоги до учасників повинні передбачати суттєвий досвід і гарантії того, що вугілля буде надходити, передусім, на українські ТЕС», — вважає член комітету Верховної ради з питань промислової та регуляторної політики і підприємництва Михайло Чечетов.
