Ковбасний «хепі-енд» відміняється

Сьогодні, на мій погляд, ковбасне виробництво перебуває в умовах розорення чи (кому поталанило дещо більше) в умовах виживання. Розумно чинить мер Москви пан Лужков, захищаючи й підтримуючи своїх виробників. На жаль, такої політики не відчувається в столиці України.

Хіба не парадокс, що наша продукція, яка за якістю на порядок вища тієї, що ввозиться з інших районів та областей, за ціною практично дорівнює їй. При цьому ми платимо податки до бюджету Києва, ще й за сертифікацію своєї продукції, виконуємо всі вимоги ветеринарної медицини, санепідемстанції, що коштують недешево й обходяться нам втратою здоров'я й коштів. Адже закривається цех миттю, оскільки недоліки завжди можна знайти. Але ж на власникові такого підприємства відповідальність за 10— 15 чоловік, у яких є сім'ї.

Виробники з інших районів та областей свого внеску в економіку Києва не роблять. Вони збувають тут свою продукцію сумнівного походження та якості, а податки платять до іншого бюджету, свої фінансові питання вирішуючи в інших регіонах.

І все ж найскладніше для нас сьогодні питання — це сировина. М'ясо, зокрема яловичина, скуповується перекупниками, котрі платять будь- яку ціну й відправляють його за межі України. Стадо постійно скорочується, адже корову, придатну для ковбасного виробництва, необхідно вирощувати 3—5 років. Окрім того, для ковбасного виробництва необхідні сало, оболонки, різні спеції й добавки. Усе це, а також обладнання, закуповується за кордоном. Долар же зріс за останній рік удвічі, в той час як ціна на ковбасну продукцію залишилася практично без змін. У результаті дельта (прибуток) дедалі ближче до нуля.

Добре в нашій країні живеться лише тим, хто нічого не виробляє й ні за що не несе відповідальності: державним чиновникам, бізнесменам на зразок «купи-продай» та іншим. А люди, котрі намагаються щось виробляти самі, мають платити непомірні податки, робити обов'язкові платежі, перераховувати гроші до різних фондів. Про підтримку й захист держави говорити не доводиться. Звучать гучні заклики, що сприймаються як передвиборні лозунги. Конкретних справ немає. Тому чимало вітчизняних виробників випускають хорошу продукцію, що залишається незатребуваною. Звідси — очевидний висновок: в Україні невигідно займатися виробництвом.

Це цілком стосується й мене, й мого ковбасного цеху. Ще рік тому я «упевнено стояв на ногах», а зараз мій рівень життя навіть не назвеш виживанням. Справи йдуть дуже погано, і я вже подумую про згортання виробництва.