«Мертве» місто

У Нововолинську, невеликому шахтарському містечку майже на кордоні з Польщею, в кращі часи мешкало приблизно 64 тисячі осіб. Із великих підприємств тут нараховуються дев’ять шахт і бавовнопрядильна фабрика. Щоправда, шість шахт і фабрика, на яку з Середньої Азії вже давно не постачається сировина, закриті, внаслідок чого роботу втратили понад шість тисяч чоловік. За словами першого заступника міського голови Нововолинська Володимира Рожелюка, місто оголосили «мертвим».

Пожвавлювати його міська влада зібралася за рахунок оголошення міста територією пріоритетного розвитку. Цей статус був зареєстрований у 1999 році. Однак гарантій інвесторам не дали, і вони не поспішали вкладати сюди свої гроші. Лише через два роки місту вдалося заручитися зобов’язаннями держави перед інвесторами, і з 2001 року Нововолинськ став повноцінною ТПР.

Близькість до кордону та велика кількість вільних, недорогих майданчиків приваблювали інвесторів. А ще їм обіцяли відмінити митні збори на ввезення обладнання та сировини на п’ять років, ПДВ на ввезення обладнання, на три роки — податок із прибутку та надати 50-відсоткову пільгу ще на три роки. Це звучало привабливо.

За час роботи ТПР, за словами Рожелюка, в Нововолинську зареєстрували 19 інвестиційних проектів, згідно з якими до міста мали прийти $42,6 млн., у тому числі — $13,6 млн. іноземного капіталу, переважно польського ($12 млн.). Це забезпечувало створення 2,6 тисячі робочих місць.

Щоправда, як зазначив Рожелюк, не всі зареєстровані інвестори виконували свої зобов’язання, і декого довелося позбавити пільг. Але вони не вивели своїх грошей із регіону, залишившись працювати на загальних умовах.

Часи ТПР, що й казати, повернули місту його кращі часи. За даними на середину цього року в Нововолинськ було залучено $26,5 млн., що дозволило створити майже дві тисячі нових робочих місць. Звісно, проблеми працевлаштування звільнених шахтарів це не вирішило. Практично всі вони подалися на заробітки за кордон. Як розповідали жителі Нововолинська журналістам, практично в кожного з них хоч хтось із родичів або знайомих став заробітчанином і поїхав у пошуках кращої долі. Однак решті створювали робочі місця саме нові підприємства. За даними Рожелюка, рівень безробіття з 1999 по 2005 рік скоротився практично на 6%. А ось ціни на квартири виросли — зараз трикімнатна квартира в місті коштує близько 30 тисяч доларів, що, погодьтеся, дуже хороша ціна для райцентру на Волині.

Скасування ВЕЗ загрожувало зникненням нестабільного благополуччя. Батьки міста бояться, що воно знову стане мертвим. Проте, як зазначив Рожелюк, за минулі від початку року місяці жодне підприємство не згорнуло своєї діяльності. Природно, компенсуючи збитки, спричинені необхідністю платити податки, вони скоротили відрахування на інновації та розвиток, однак встояли. Та й саме місто не виглядає неуспішним, особливо порівняно з шахтарськими містечками Сходу. Ні тобі зяючих провалами вікон будинків, ні зруйнованих вулиць і забур’янілих заводських корпусів. Охайненькі підприємства, активні будівництва — Нововолинськ радує своєю успішністю.

Утім, вона незабаром може закінчитися. Адже ТПР ліквідували недавно, і наслідки ще просто не проявилися. Можна припустити, що саме це стримує емоції директорського корпусу. Під час зустрічі журналістів із керівниками підприємств Нововолинська, які працювали раніше на пільговому режимі, вони скаржилися досить помірно. Як зазначив директор ТОВ «БРВ- Україна» (виробництво меблів) Микола Юнак, після скасування ТПР вони навіть не вносили змін до інвестиційного плану розвитку компанії: робочі місця як створювали, так і створюють, і темпи розвитку компанії не скорочуються — збитковою компанія не стала. Щоправда, виготовлені компанією меблі подорожчали на 5%, а мільйон гривень, запланований на розширення виробництва, пішов на сплату податків. Звичайно, підприємству дуже важко платити податок на прибуток. Те саме говорив і заступник директора з управління персоналом ТОВ «Полтрекс» (птахофабрика) Юрій Бандура. За його словами, саме цей податок позначився на прибутковості підприємства.

Але не всі нововолинські інвестори так спокійно перенесли скасування ТПР. Заступник директора з виробництва ТОВ «СМП» (виробництво ковбасних виробів) Василь Туріашвілі розповідає, що після скасування пільг вони вдвічі скоротили своє виробництво, перевели 70 із 270 робітників на інше виробництво, відмовилися від споруди нового цеху напівфабрикатів і ще одного заводського корпусу. Для цієї компанії, яка імпортує 50% сировини, пільги були необхідні. Не встигши остаточно стати на ноги, вона була вимушена припинити розвиток.

Впали темпи виробництва й на Нововолинському масложировому комбінаті. За словами директора Віктора Луцика, підприємство будує новий цех із виробництва білих соусів і рафінованих олій, і через скасування пільг введе його на три місяці пізніше, ніж планувалося. Тут, щоправда, спливає не тільки проблема скасування ТПРівських пільг, а й доцільність ПДВ для ввезеного обладнання, яке не виготовляють в Україні. Директори в принципі схвалюють введення векселів на митні платежі, про що говорив недавно Президент Віктор Ющенко, пропонуючи компенсувати таким чином СЕЗам і ТПРам загублені податкові пільги. І все ж вони віддають перевагу тому, щоб їм повернули первинні умови роботи.

Але підприємства Нововолинська, на яких побував «День», не виглядають збитковими. І оскільки ТПР їм навряд чи повернуть, то можна передбачити, що вони ще поживуть за рахунок накопиченого жирку. А там, можливо, й звикнуть жити без особливих пільг. Платити розумні податки готове навіть найбільш постраждале «СМП». Головне, щоб влада не вводила чимраз нових правил, кажуть колишні пільговики.