Мораторій на землю: погляд «знизу»

У Нечуївці, що на Вінниччині, проживає зо дві сотні людей. За останні кілька років у селі закрили дев’ятирічку, потім садочок, торік – ФАП і бібліотеку. Там немає постійно діючої церкви, рейсовий автобус ходить двічі на тиждень, якщо не замете, тому до райцентру люди вибираються нечасто. Село потроху вмирає – якщо пройтися вулицями, то порожніх хат можна нарахувати значно більше, ніж заселених. Єдине, що залишається у людей, – це земля. Кожна родина має щонайменше по 2 паї (свої чи від батьків), але лише кілька господарів обробляють земельні наділи самостійно, бо більшість людей – пенсіонери, які не можуть вже працювати на землі, тому змушені віддати її в оренду за мізерні гроші.

«За пай дають по 5 тисяч гривень, це якщо готівкою, бо можна брати зерном чи цукром, – розповідає місцева жителька, вчителька на пенсії Надія Вовк. – Коли розпайовували колгоспну землю, було виділено 500 паїв. За цей час чимало пайовиків повмирали, земля перейшла у власність до дітей (це за умови, якщо вона була відповідним чином оформлена (!). Багато з них у селі не живуть і, можливо, були б зацікавлені у тому, щоб продати свою землю, але ринку землі немає і невідомо, скільки вона могла б коштувати. Продавати «по-сірому» бояться. Хоча є випадки, коли підписують довгострокові договори на 49 років і одразу отримують одноразову солідну суму, або ж роблять заповіти і дають довіреності на управління паєм іншим особам. Але дедалі більше людей виділяють свої наділи в натурі, не хочуть бути «кріпаками», а господарями. Якщо грубо підрахувати, то кожен гектар зернових приносить 30 тис. грн, а гектар буряка – 50 тис. грн. Це не 6 тисяч гривень за пай! Виходить, що з умовою повного циклу ( всі технологічні операції зроблені, оренда паїв, податки) орендар отримує з 100 га землі щонайменше 100 тисяч гривень. Люди навчилися рахувати і хочуть самі заробляти, робити на себе. Але при цьому вони не готові масово забирати свої землі з оренди і розпоряджатися нею. Може, через страх втратити свою власність, яку нарешті отримали, а може, через незнання ціни на багатство, яке мають, бо ж земля наша, як золото».

«ПИТАННЯ РИНКУ ЗЕМЛІ ДЛЯ ФЕРМЕРІВ СТОЇТЬ ДВОЯКО»

Попри заклики міжнародних організацій та західних партнерів провести земельну реформу та відкрити ринок землі, політики не поспішають займатися цим дражливим питанням. Цього року наприкінці грудня Верховна Рада знову підтримала продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення до 1 січня 2020 року, апелюючи тим, що в Україні вже є невдалий досвід проведення приватизації промислових підприємств, в результаті чого була знищена значна частина вітчизняного промислового потенціалу, а тепер таке може статися і з землею. Окрім того, суттєвим аргументом виступає твердження, що українські землі масово скуплять іноземні компанії, оскільки вітчизняні фермери не мають відповідних грошей для цього і не можуть взяти кредити в комерційних банках під низькі проценти. Прихильники продажу землі навпаки стверджують, що без ринку землі не буде ринкових цін на землю, не буде інвестицій в розвиток агропромислового комплексу, а вітчизняне сільське господарство за своїм технічним оснащенням залишиться десь на рівні середини ХХ століття.

«Правда десь посередині, – зазначає голова Громадської Спілки «Об’єднана Асоціація фермерів України» Інна КУХАРЧУК. – Сільськогосподарське виробництво займає значну питому вагу у ВВП країни і потрібно бути дуже обережним, приймаючи рішення про відкриття ринку землі. У цьому фермери Вінниччини одностайні. Але і серед нас є противники та прихильники мораторію на землю. Все залежить від кількості земельного фонду. Якщо ми говоримо про середнє сільськогосподарське підприємство, яке за останні 10 років завдяки сучасним технологіям замінило автопарк і досягло високих врожаїв, то виробник готовий буде купувати наділи, бо він багато інвестує у свій бізнесі і зацікавлений його зберегти. Якщо це мале господарство з фондом до 200 гектарів, то конкурувати йому буде нереально, а це призведе до знищення малих сільськогосподарських підприємств. Тому питання ринку землі для фермерів стоїть двояко. Але я думаю, що у цій площині є ще й третя сторона – це політика, яка підтримує великі агрохолдинги, у руках яких нині зосереджено більше половини українських чорноземів».

«ЧИМАЛО ПРИЧИН НЕ ДОЗВОЛЯЮТЬ ПРЯМО ЗАРАЗ ЗАПУСТИТИ РИНОК ЗЕМЛІ»

Тому поки Україна залишається поряд із Венесуелою, КНДР, Конго та Кубою, які не мають ринку землі як такого. Хоча у країнах-членах ЄС після земельної реформи спостерігалося зростання цін на землю. У Румунії, наприклад, за період 2002–2012 роки середньорічний темп зростання інвестицій в аграрний сектор становив 37,5%, а ціна на землю зросла майже у три рази. Доктор економічних наук, професор Донецького національного університету імені Василя Стуса Сергій КОЗЛОВСЬКИЙ каже, що у Всесвітньому банку підрахували, що ціна за гектар землі в Україні на «тіньовому» ринку становить 1,5 тисячі доларів. Якщо ж запустити ринок, то вартість гектара збільшиться до 3,5 тисячі доларів тільки за перші три роки.

«Пропорційно зросте й вартість оренди. Тобто ті власники паїв, які не захочуть продавати свій актив, як і зараз, здаватимуть його в оренду. Але ціна оренди при цьому може збільшитися приблизно в три рази, – зауважує Сергій Козловський. – Зараз юристи багато говорять про те, що в найближчі роки мораторій на продаж землі «посиплеться», бо Європейський суд з прав людини назвав це порушенням. Але це рішення є юридичним, воно не може бути вищим за економічні реалії. Ринок землі не можна просто ввести завтра, оскільки в даний час великі масиви землі перебувають в оренді і потрібно забезпечити права орендарів. Помилки тут просто недопустимі, оскільки карколомний перехід прав власності від одних власників земельних паїв до інших на перших етапах може спричинити падіння валового сільськогосподарського виробництва. Є й інших чимало причин, які не дозволяють прямо зараз запустити ринок землі. По-перше, слід провести розмежування земель приватної, комунальної і державної власності, надійно захистити інтереси власників землі. По-друге, необхідно повноцінно запустити доступне кредитування для вітчизняних аграріїв, що дасть їм можливість усвідомлено відкрити власну справу і забезпечити ефективне господарювання на власній землі. В усіх інших випадках практична реалізація рішення Європейського суду крім хаосу ні до чого доброго не приведе».

Професор додає, що відкрити земельний ринок в Україні можна буде через два-три роки після прийняття закону про обіг земель. Тим часом слід розробити правила функціонування ринку землі, акумулювати необхідні ресурси, уточнити договори оренди – тобто ретельно підготуватися. Окрім цього, потрібно добитися злагоди у суспільстві з цього питання між різними політичними силами, які мають протилежні підходи до відкриття ринку землі. А це завдання є досить непростим, зважаючи, що на носі президентські, а потім і парламентські вибори.