"Надія" помре останньою

Село Фастовець, в якому розташована агрофірма, - жива ілюстрація до теорії про "країну контрастів і суперечностей". В одному кінці села - вкриті соломою хатки, в іншому - нові двоквартирні будинки (власність колгоспу, що обійшлася йому в цінах минулого року в 150 млн. крб. плюс 9 тонн зерна, плюс 600 кг цукру за кожний). Ще не "прибрали" в центрі села пам'ятника Леніну, але водночас не квапляться оновити й погруддя Шевченка (обидва "шедеври" в доволі жалюгідному стані). Клуб працює, дитсадок опалюється, є нова школа, але церкви немає, й будівництво її найближчим часом не передбачається.

Обід у колгоспній їдальні взимку - 10 копійок, влітку - безкоштовно, а денний обіг місцевого кафе (німецький двадцятиградусний шнапс, пиво, горілка сумнівного походження, сосиски, вуджена горбуша по дві двадцять за сто грамів і по-сільському гостинна продавщиця) - від 30 до 80 гривень.

Зарплати: завідуюча їдальнею - 50 гривень, механізатори - 40 (взимку) і більш як 100 (у полі), доярки - від 80 до 120, голова агрофірми - 100. Копійки, але виплачують вчасно (востаннє - за січень). А ще в колгоспі можна виписати продукти зовсім дешево. Голова, Іван Дмитрович Зеленько (біля керма господарства вже сімнадцятий рік), твердить, що шість свиней на колгоспих кормах механізатор може вигодувати просто. Звісно, вільного від основної роботи часу.

Виживуть...

ДЕРЖАВНИЙ ПРОТЕКЦІОНІЗМ: ЗАДУШЕННЯ В ОБІЙМАХ

Держава, як відомо, любить вітчизняного товаровиробника і піклується про те, аби обсяги виробництва не скорочувалися. Господарству Івана Зеленька "довели" обсяги держзамовлення на пшеницю: 400 тонн за державним контрактом (торік - 500 тонн), 300 - за регіональним і видали авансом 13 тонн дизельного палива (за загальної потреби на посівну - 150 тонн і річної - 600 тонн) з розрахунку 2 кг пшениці за 1 кг ПММ. В часи СРСР дизпаливо постачалося в господарство по 60 коп. за кілограм, а ціна кілограма пшениці становила 1крб. 20 коп. Під час остаточного розрахунку держава заплатить за тонну пшениці 3 класу еквівалент $130, то ж державна солярка обійдеться господарству в 55 коп. за літр. Якщо, звісно, держава все-таки заплатить. За частину держконтракту-96 з господарством розрахувалися бурякозбиральним старезним комбайном, запчастини до якого збирали в усьому районі, причому пшеницю в рахунок оплати за комбайн місцеве відомство Украгротехсервісу зараховує зовсім не по $130, а по нечуваній ціні 96 гривень за тонну. Якщо врахувати, що на позабіржовому ринку пшениця 3 класу коштує нині близько $195, то "вигоди" господарства від співпраці з державою очевидні.

"Довели" агрофірмі й обсяги виробництва тваринницької продукції (хоча, здавалося б, з моменту держконтракту на м'ясо ця сфера не стосується держави) - 6 тис. голів свиней і 1200 - великої рогатої худоби. Причому здавати м'ясо районне сільгоспуправління велить винятково на місцеві, суціль приватизовані, м'ясокомбінати, за смішними цінами: свинина 2 категорії - 1 гривня 60 копійок, ВРХ - від 80 коп до 1 гривні 10 копійок за кілограм живої ваги. І чому ці чиновники так піклуються про вигоду підприємств, що вже давно перестали бути держвласністю?

На наївне запитання автора цих рядків, чому б агрофірмі не відмовитися від державної опіки, вирушивши в самостійне плавання хвилями вільної торгівлі (а з формального погляду підприємство має на це право), голова відповів так: "Сьогодні керівник господарства - організатор, а не комерсант. Нас цього навчали багато років. Та й до того ж агросервіс - один, а малих підприємств - тисячі, і ще невідомо, хто більше одурить".

Таким чином, у сфері виробництва зернових позбутися обіймів державного протекціонізму практично неможливо. Посівні площі під пшеницю (а, отже, й урожай), надто малі, аби податися на біржовий ринок. Торгового будинку в райцентрі (про їхнє створення керівництво АПК вело розмови майже два роки) немає досі. Кредити комерційних банків дорогі (цього року "Надія", чого не скажеш про інші господарства, позичила у АКБ "Україна" 100 тис. гривень на закупівлю ПММ під 35% річних і 80% застави - стадо великої рогатої худоби й майбутній урожай зерна), то ж літр солярки, купленої за ці гроші, обходиться практично в ті самі 55 копійок.

КУЛЬГАВА КОМЕРЦІЯ

Іван Зеленько дуже боїться, що на виробництво цукру для внутрішнього ринку все-таки введуть квоту: за його словами, тоді фірма залишиться без нічого. Цукор, якого в господарстві протягом минулого року вироблено 950 тонн, дає змогу хоч якось оперувати на комерційних ринках. Та й то теперішній незначний попит на цей продукт, 1,5 млн. тонн якого в усій Україні сьогодні лежить без реалізації, погіршило диспаритет цін і бартерних еквівалентів. Наприкінці минулого року за кілограм цукру давали вже не 2 кг того самого дизпалива, а лише 1 кг або в кращому разі - кілограм двісті.

А з молоком господарству просто пощастило. Надої тут високі - 5 тис. кг за рік на корову, а якість, за словами голови, дозволила знайти нетрадиційний ринок збуту: фірма продає в середньому 2 тонни молока за день підприємствам - виробникам твердих сирів по 40 коп. за літр . І це тоді, коли Фастівський молокозавод приймає молоко по 26 копійок! То ж ці поставки, по суті, практично єдине джерело грошових надходжень серед хаосу бартерних відносин - якщо не враховувати, звичайно, того, що господарство щотижня продає ще й поросят на фастівському базарі.

Одне слово, колгоспна комерція, кульгава на одну ногу, фактично рухається колом, орієнтуючи господарство не на одержання прибутку, а лише на покриття витрат на зарплату та інші платежі й дозволяючи собі таким чином кінці з кінцями зводити. Тільки й того. Але чи багато це чи мало в нинішній ситуації?

БАЛАНСУВАННЯ НА МЕЖІ

За такого стану справ голова агрофірми не ризикує ні експериментувати в галузі впровадження суто ринкової економіки, ані сподіватися на кредитні милості від держави. Воліють лавірувати: з райдержадміністрацією не сваряться, фермерством не захоплюватися ("Фермери розумні, доки біля колгоспів харчуються", - гадає Іван Зеленько і при цьому годувати їх сам явно не збирається: жодний член колективного господарства поки що в одноосібники не вибився), в приватизації переробних потужностей участі не брати ("Ну не вірять люди в це!"). Але водночас зріють господарські плани щодо пошуку нових ринків, ліквідації бартерних відносин ("Безплатно працюватиму, аби лишень бартер заборонили!") і навіть перетворення господарства на акціонерне товариство - у віддаленій, звісно, перспективі.

О поки що - все як є, і слово "реформа" звучало б навіть якимсь дисонансом у такій специфічній і водночас дуже типовій обстановці. А втім, про них тут ніхто й не говорить. "До вас до нас з телебачення приїжджали, то сказали - комунізм тут у вас...", - зауважила нам на прощання гостинна продавщиця місцевого кафе.

До речі. Загальна криза сільськогосподарської галузі економіки України поглиблюється. Так, за даними Мінсільгосппроду, спад виробництва на підпорядкованих цьому відомству сільгосппідприємствах за перших два місяці нинішнього року становить 24,1% порівняно з тим самим періодом 1996 року.

За даними Міністерства статистики, 8501 колективне сільськогосподарське підприємство (що в 2 рази більше, ніж у 1995 році) завершило 1996 рік із збитками, загальна сума яких становить 1,7 млрд.грн.

Дуже повільно здійснюється реконструкція відносин власності в сільському господарстві. Так, за даними голови Асоціації фермерів України Миколи Шкарбана, за останніх три роки кількість фермерських господарств збільшилося лише на 7 тисяч, тоді як за період 1991 по 1993 рік було створено близько 28 тисяч фермерських господарств. У користуванні фермерів на цей момент перебуває лише 2% сільськогосподарських угідь країни, а частка фермерів у виробництві ВВП становить на сьогоднішній день лише 3%.

Украй напруженою залишається обстановка в галузі кредитування підприємств АПК. Як заявив голова правління АКБ "Україна" Віктор Кравець, більшість колгоспів через величезну заборгованість перед бюджетом усіх рівнів (на 10 січня 1997 року вона становила 677 млн. грн.) не можуть звертатися з проханням виділити кредитні ресурси. Водночас міжнародні кредити (зокрема, кредит Світового банку в 150 млн. екю на реструктуризацію сільського господарства) до конкретних виробників сільгосппродукції не доходять.

Таким чином, "тактика виживання" окремих сільгосппідприємств обертається поглибленням кризи виробництва в АПК в масштабах усієї країни.