Нафтові «гори»

Ратифікація українським парламентом угоди щодо ЄЕП натхнула прихильників реверсного напрямку використання нафтопроводу Одеса — Броди на нові витончені кроки, спрямовані на те, щоб не допустити конкурента — легку каспійську нафту, а також Україну як її транзитера на європейський ринок. Чи не проливає це додаткове світло на значення єдиного простору?

Для багатьох в Україні стала справжнім одкровенням заява голови російської «Транснафти» Семена Вайнштока, що для Росії питання про реверс Одеса — Броди вже не актуальне. Зі слів С. Вайнштока, реверс Одеса — Броди був необхідний для того, щоб без проблем і екстраординарних заходів ввести додаткові експортні потужності Балтійської трубопровідної системи (БТС), збільшивши їх до 42 млн. тонн на рік. «Але цю проблему ми вже вирішили в лютому. Й актуальність реверса Одеса — Броди вже зникла», — сказав він, не пояснивши, а чи була вона спочатку і в чому полягала. (Експерти «Дня» зазначають, що весь російський інтерес полягав саме в тому, щоб осідлати, закупорити та «згноїти» в землі українську трубу).

У будь-якому разі «Транснафта» отримала можливість тугіше зав’язати вузлик навколо українського нафтопровідного проекту. В другому кварталі 2004 року вона не передбачила квоти в графіку поставок нафти до України для експорту через морський нафтоналивний термінал «Південний» і залізничну станцію Броди. «Транснафта» пояснила свої дії заявами уряду України про заповнення в квітні поточного року нафтопроводу Одеса — Броди та термінала «Південний» технологічною нафтою, а також тим, що значні потужності резервуарів залізничної станції Броди задіяні в експерименті з послідовного прокачування нафти магістральним нафтопроводом «Дружба» на чеський нафтопереробний завод у Кралупах. Характерно, що й Одеський морський торговий порт у березні 2004 року скоротив перевалку нафти на 32,3% (проти аналогічного періоду минулого року). Причина цього в тім, що з 1 січня Росія підвищила в середньому на 12% ставки на транспортування міжнародних залізничних вантажів узагалі, тоді як тарифи на стратегічні для України нафтопродукти, коксівне вугілля, кокс зросли на 22—48%. Зараз українські залізничні транзитні тарифні ставки, порівняно з російськими, в середньому в 2—2,5 разу нижчі. Й це знову примушує нас пригадати про так званий єдиний економічний простір, у якому нам обіцяють золоті гори.

Зараз, очевидно, цей процес вступив у нову стадію. Попри досить відверту заяву С. Вайнштока, російська ТНК раптом почала запевняти, що не втратила інтересу до реверса нафтопроводу Одеса — Броди та дотримується тих самих позицій, що й раніше. Президент Торгового дому «ТНК-Україна» Олександр Городецький, який із питань реверсування нафтопроводу Одеса — Броди весь час виступав головним радником глави НАК «Нафтогаз України» Юрія Бойка, стверджує: «Проект транспортування російської нафти з Бродів до Одеси здається нам не тільки можливим, а й реальним, життєздатним iз комерційного погляду». І це, швидше за все, аж ніяк не варіант відомої української приказки, що закінчується словами «не піддамся». Це — продовження політики диктату, що перемежається обіцянками: «Україна, — обіцяє Городецький, — ще має шанс зарезервувати 9 млн. тонн нафти для завантаження магістралі Одеса — Броди».

Аж ніяк не випадково і, цілком імовірно, не без відома добродіїв Городецького і Бойка, уряду України не вдалося провести збори акціонерів і кадрові зміни в «Укртранснафті». Причому антиурядові сили грають цілком прозоро. Так, один із заступників генерального директора оспорив у суді дії свого шефа, спрямовані на скликання зборів акціонерів. І Голосіївський райсуд Києва швиденько заборонив провести ці збори, оскільки не дотримувалися внутрішньокорпоративних процедур підготовки до них: мовляв, із колегіальним органом управління — дирекцією — не узгодили порядок денний. Очевидна явна спроба затягти до нескінченності процес наведення порядку в «Укртранснафті», керівництво якої сьогодні здається головним гальмом на шляху реалізації поставлених урядом завдань. Тим часом нині саме час запустити потужності нафтопроводу Одеса — Броди із перекачки каспійської нафти до Європи. Далі відкладати вже не можна. Інакше постраждає й імідж країни і її бюджет. У цій ситуації дуже важко втриматися від запитання: а чи є в цій країні хазяїн?