Небезпечні диспропорції

У продовж багатьох років в Україні, незважаючи на численні декларації, спостерігається тенденція відходу від інноваційного шляху розвитку і млявість у впровадженні ринкових реформ у нафтовій та нафтопереробній промисловості. Аналітики ринку вуглеводнів відзначають також неефективність структури паливно-енергетичного балансу, де частка нафти становить лише 10,9% проти 35,8% у більшості розвинутих країн світу. За цих умов стан ринку нафтопродуктів суттєво і, зауважимо, негативно впливає на соціально-економічний розвиток країни. Значне підвищення світової ціни на нафту, яка на початку 2008 року перевищила $100 за баррель, а також орієнтована на зростання імпорту політика уряду призвели нині до загострення ситуації на українському ринку нафтопродуктів. Цим поставлено під сумнів реальність «Енергетичної стратегії України на період до 2030 р.», якою передбачено зростання обсягів переробки нафти до 32 мільйонів тонн у 2010 році.

Розглянемо передумови цього. В Україні за роки незалежності спостерігалася тенденція до падіння рівня фактичного споживання нафтопродуктів з 56,7 мільйона тонн у 1990 році до 12,3 мільйона — у 2007-му (4,6 раза). Це не тільки віддзеркалювало сутність процесів, що відбувалися в економіці країни, а й було значною мірою зумовлено безперервним зростанням світових цін на сиру нафту. Як наслідок, в країні відбулося падіння обсягів переробки нафти. Серед причин цього — також і застосування застарілої технології, що характеризується низькою глибиною переробки, яка робить продукцію менш конкурентоздатною в порівнянні з імпортованою. Потужність нафтопереробних заводів України за останні роки використовувалася тільки на 20—30% при середньосвітовому рівні 87%. Саме з цієї причини було закрито на тривалий ремонт Одеський і Херсонський НПЗ, тоді як Кременчуцький, Лисичанський і Дрогобицький НПЗ різко зменшили обсяги переробки нафти, а Надвірнянський готується до консервації. Маючи здебільшого приватизовані НПЗ, держава не має ефективних важелів, щоб змінити ситуацію, тому подальше подорожчання нафти на світовому ринку може мати для національної нафтопереробки катастрофічні наслідки. Уже сьогодні пропорції між складниками внутрішнього ринку нафтопродуктів можна назвати негативними для України.

Йдеться про збільшення частки імпортних нафтопродуктів та зменшення на ринку продукції власного виробництва. Так, у 2007 році переробка нафти скоротилася порівняно з попереднім роком на 952,9 тисячі тонн і становила 14,4 мільйона тонн, тоді як на початку минулого року українські НПЗ планували збільшити цей показник на 15%. Основними чинниками було падіння темпів приросту власного українського видобутку і скорочення на 467,9 тисячі тонн імпорту. Обидва ці фактори були передбачуваними, й уряди України мали б вживати попереджувальних заходів. Перший виник внаслідок недостатності інвестицій на пошук і розробку нових нафтових родовищ, особливо на шельфі Чорного й Азовського морів, а другий пов’язаний зі зростанням світової ціни на нафту, неритмічною поставкою нафти на Кременчуцький НПЗ через загострення відносин між його основними акціонерами тощо. За цих умов збільшилася залежність НПЗ від зовнішніх поставок нафти, причому з одного джерела — Російської Федерації. При цьому частка видобутку нафти (включаючи газовий конденсат) з українських родовищ у загальному її споживанні у 2007 р. становила 29,9%, а частка імпортованої нафти зросла до 69,4%. Тобто частка транспортування нафти з одного джерела значно перевищувала нормативний рівень диверсифікації (30%).

З огляду на це, можна зробити висновок, що насичення українського ринку нафтопродуктів і його стабільність сьогодні більшою мірою залежать від імпорту нафти й продуктів її переробки. За 2007 рік порівняно з 2006 роком він дещо скоротився (на 4,8%) і становив 10 мільйонів тонн. Це можна вважати частково позитивним явищем. Адже виробництво автомобільних бензинів зросло за 2007 р. на 6%. Але при цьому на 3,3% впало порівняно з аналогічним періодом 2006 року виготовлення дизельного палива (до 4368,2 тис. т), а мазуту — на 10% (до 3439,9 тис. т). Але ж на початку року НПЗ планували збільшити виробництво автомобільних бензинів на 25,2%, дизельних палив — на 18,6% і мазуту — на 6,2 %. Середній показник глибини переробки нафти на НПЗ у 2007 році зріс проти 2006 року на 0,5% і досяг 72,1%, усе ще значно поступаючись рівню розвинутих країн (від 82% до 96%).

Характерно, що 2007 р.оку ВВП України зріс на 7,6%. Відповідно й обсяг споживання основної групи нафтопродуктів підвищився на 19,3%. Та зменшення обсягів переробки нафти не призвело до ресурсного дефіциту на вітчизняному ринку нафтопродуктів завдяки значному зростанню імпорту і створенню у 2007 році стабілізаційного фонду нафтопродуктів (250 тис. т). Серед постачальників нафтопродуктів в Україну частка Російської Федерації дорівнювала 48%, Румунії (НПЗ «Лукойл») —14%, Білорусі — 11%, Литви — 9% та інших країн — 7%. При цьому у структурі споживання автомобільних бензинів близько 77% належить марці А-95, 15% — А-92, 6% — А-76 і А 80та 2% — А-98. Збільшення частки імпорту високоякісних нафтопродуктів негативно позначилося на ефективності роботи національних НПЗ, яким було важко конкурувати з постачальниками з Російської Федерації та Білорусі внаслідок вищої ціни на імпортовану нафту, а отже, і більш високу собівартість продукції. Так, ціна на нафту для НПЗ Російської Федерації й Білорусі у грудні 2007 р. була на $275,4 за тонну нижчою, ніж для НПЗ України. Більш конкурентоспроможними вважаються також нафтопродукти, імпортовані з Румунії, Литви та інших країн ЄС, які мають сучасні НПЗ і виробляють якіснішу продукцію.

До того ж, дефіцит високоякісних моторних палив має свої негативні наслідки, пов’язані з поповненням вітчизняного ринку фальсифікованими продуктами. Особливо загострилася ця проблема у зв’язку з різким підвищенням світових цін на нафту і впровадженням з 1 січня 2008 р. євростандартів на моторні палива.

Отже, як було підкреслено на III Міжнародній конференції «Ринок нафтопродуктів в Україні: тенденції розвитку, технології, обладнання» (Київ, 2007 р.), ціноутворення в Україні базується на імпортному (максимальний рівень цін) та експортному (мінімальний рівень цін) паритеті з урахуванням внутрішньої конкурентної ситуації, тобто цін українських НПЗ. Порівняно з сусідами в Україні одні з найнижчих цін на бензин марки А-95 (нижчі тільки в Росії), а на дизельне паливо — нижчі тільки у Росії та Білорусі. Але без урахування податків ціни на бензин А 95 ($0,77 за л.) вУкраїні будуть найвищими, а на дизельне паливо — одними з найвищих — $0,78 за літр (вищі тільки у Словаччині — $0,79 за л., в Угорщині — $0,80 за л.). Це пояснюється тим, що в Україні визначена менша частка податків у роздрібній ціні на нафту. Вона становить 23% порівняно з 57% у країнах ЄС і 40% у Білорусі (у Росії також 23%). За умов інтегрування України в ЄС частка податків у ціні на нафтопродукти буде тільки зростати.

Крім того, із збільшенням частки імпорту зросте залежність цін на нафтопродукти в Україні від світового ринку. Значний вплив на послаблення цієї тенденції, слід сподіватися, могло б забезпечити підвищення якості нафтопродуктів вітчизняного виробництва.

Багато що залежить і від структури виробництва. Саме через низьку її ефективність нафтопереробна промисловість України зазнає чималих економічних втрат. За даними Держмитслужби, середня ціна імпортної нафти в 2007 році становила $455,1 за тонну порівняно з $665 за тонну на автомобільний бензин, $552,9 за тонну на дизельне паливо і $386,8 за тонну на мазут. Виходить, нафта на на 17,7% дешевша за мазут. Так, експортуючи щороку мільйони тонн мазуту, вітчизняні НПЗ по суті субсидують інші країни (Велику Британію, Кіпр, Латвію, Румунію, Італію тощо) на мільярди доларів. А пояснюється це тим, що вони не можуть вилучати з важких залишків легкі фракції моторного палива. Після модернізації українських НПЗ з’явилася б можливість замінити в експорті мазут на дорожчі дизельне паливо та автомобільний бензин. Таким чином, хронічний дефіцит сировини для НПЗ тісно корелюється ще й з відсутністю будь-яких кардинальних зрушень у нафтопереробній промисловості України.

Здавалося б, за умов сформованої кон’юнктури цін на світовому ринку нафти й законсервованої відсталості технології її переробки на українських НПЗ, розв’язання проблеми збільшення глибини переробки до класичного рівня (86%) і вище слід було б вважати одним з найпріоритетніших напрямів модернізації галузі. Водночас керівництво Мінпаливенерго зорієнтувало галузь і Держспоживстандарт на впровадження вже 2008 року паливного стандарту якості нафтопродуктів «Євро-3» та інших міжнародних нормативів. Аналіз стану й умов переходу українських НПЗ на ці стандарти, як і порівняння з ними чинних стандартів, показує, що в нинішніх умовах технологічно здійснити цей перехід у повному обсязі нереально.

Зростання залежності ринку нафти і нафтопродуктів України від імпорту призводить також до позбавлення українських НПЗ важливого джерела фінансування інноваційного розвитку, яким є прибуток від реалізації вироблених нафтопродуктів, адже останній має сталу тенденцію до скорочення. У той же час за рахунок споживачів нафтопродуктів в Україні їх імпортери з Білорусі, Росії, Литви та інших країн збільшують рентабельність своїх НПЗ та інвестують чистий прибуток у розвиток.

Нині інвестиції більшою мірою залежать від маржі (доходу) нафтопереробки. За оцінками експертів, прибутковість переробки на діючих Кременчуцькому і Лисичанському НПЗ значно нижча за рівень НПЗ країн ЄС і становить близько $15 на тонну. У зв’язку із зростанням світових цін на нафту очікується подальше зниження рівня світової маржі нафтопереробки. Тому, як свідчать результати наведеного аналізу, для стабілізації ринку нафтопродуктів державі слід насамперед визначитися з джерелами інвестицій у модернізацію НПЗ і здійснити диверсифікацію імпортерів нафти, віддаючи пріоритет постачальникам більш якісної сировини. Очевидно, з огляду на стагнацію галузі, доцільно також оцінити ефективність приватизації НПЗ і розробити дієві організаційно-економічні механізми впливу на російські компанії з тим, щоб прискорити прогрес на належних їм підприємствах. За цих умов доречним виглядає також конкретизація стратегії у нафтовидобувній і нафтопереробній промисловості, особливо у частині використання як джерела фінансування інновацій, капіталу відомих транснаціональних компаній світу. Цілком доцільно було б залучити до розробки відповідної програми фахівців МЕА (Міжнародного енергетичного агентства) і відповідної комісії Євросоюзу.