«Неочевидне-4»

Зверхність та нахабство — охарактеризував один із моїх френдів у «Фейсбуці» перше інтерв’ю нового директора державного транспортного монополіста «Укрзалізниця» поляка Войцеха Балчуна.

Матеріал інформаційного ресурсу «Центр транспортних стратегій»  — дивне за тоном співрозмовника, але цікаве для аналізу... Чого лише варті одні фото Балчуна в кабінеті покійного Кірпи. Рокер у кабінеті з різьбленими дубовими панелями на стінах та столами з позолотою виглядає епічно... Особливо цей інтер’єр дисонує з «демократичністю» наших електричок. Але схоже, на думку Балчуна, такий кабінет керівника економічно неефективного підприємства не суперечить «загальноприйнятим світовим стандартам», на які так часто в цьому ж інтерв’ю посилається він сам.

Півроку тому — 20 квітня — уряд, прослухавши бачення Балчуна реформ та роботи польською, доручив йому керувати «Укрзалізницею» за безпрецендентну для українського ринку праці винагороду — 1,5 мільйона доларів США.

До слова, як розповіли «Дню» експерти ринку, на ці гроші можна купити три пасажирські вагони виробництва Крюківського вагонобудівного заводу, або половину «хюндаївського» вагона. Але нехай. Рівень завдань, які стоять перед керівником такого підприємства, як «Укрзалізниця», і в такому стані, як зараз, та  порядок сум, який треба виводити в цьому господарстві з тіні, не терпить економії.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Тільки от чи може справитись із таким рівнем завдань людина, яка елементарно не може прочитати жодного офіційного документа (а як він їх підписує?) та поговорити з підлеглими, дати їм завдання, вислухати звіт — без тлумача? Людина, яка, зрештою, самостійно не може в команду набрати людей, котрі добре знають внутрішню ситуацію в країні? І взагалі, чи справді коштує Балчун як менеджер таких грошей? До речі, ми ще й досі не побачили обіцяні Міністерством інфраструктури KPI, за якими держава оцінюватиме ефективність роботи цього варяга, а вже найняли другого — хай не з такою солідною заробітною платою, але на серйозні бюджети (йдеться про Славоміра Новака — новопризначеного в.о. директора ДП «Укравтодор»). 

Нагадаємо, що «система», боротися з якою  уряд Гройсмана запросив поляка, відразу показала, що вона «думає» про нового керівника. Нагадаємо, що стартував цей супердорогий, що мало б означати суперефективний, менеджер на УЗ із «постільного скандалу». Більше тисячі пасажирів шести ключових напрямків, як-от Київ—Львів, не змогли за розкладом виїхати зі столиці, бо через збій у прасувально-пральному цеху їх не змогли укомплектувати білизною. Сам Балчун тоді жалівся, що це його так підставляють опоненти...

Пригадую, як тоді в інтерв’ю «Дню» міністр інфраструктури Володимир Омелян назвав цей випадок опором системи.

І от позавчора сам Балчун передав Омеляну «полум’яний привіт», заявивши в ЗМІ, що проводити реформи (і відремонтувати вже півроку непрацюючий ескалатор на центральному залізничному вокзалі столиці, вочевидь, теж) йому заважає... Міністерство інфраструктури.

«Коли міністр на зустрічі з журналістами off the record каже, що дуже незадоволений моєю роботою... І якщо я про це знаю, то це означає, що інформація подається для того, щоб вона спливла. Або ж, коли відбуваються зустрічі з інвесторами і представниками американського бізнесу, то подається той самий текст... Я — людина компромісу, і докладу всіх зусиль для того, щоб знайти діалог з МІУ... Але я некомфортно почуваюся, коли за моєю спиною йде інформація, що МІУ невдоволене моєю роботою... Уже через місяць після того, як я прийшов в УЗ, почали ходити чутки, що моя робота полічена місяцями. Я запитую себе: навіщо зі мною підписували контракт?»  — зазначив Балчун.

До слова, я була на цій зустрічі міністра з журналістами. І можу запевнити, що нічого такого, про що б Омелян не говорив публічно, в оцінках роботи новопризначеного менеджменту він не сказав. Ба більше, в інтерв’ю ТСН, яке він дав напередодні, він був набагато відвертішим, зізнавшись, що адаптація Балчуна і Ко «затягнулась».

«Нинішнє завдання — навести лад, і поки що вдається не дуже. Я не можу сказати, що нова команда   — це «епік фейл», але працювати їм там надзвичайно важко. Я розраховував, що процес адаптації буде швидший, але він затягнувся. Зараз ми вживаємо всіх можливих заходів, щоб допомогти, щоб розповісти, запропонувати можливі механізми, які виведуть «Укрзалізницю» вперед», — зазначив Омелян.

Але Балчун, схоже, має інші плани на своє тут перебування, субординацію та бачення своєї роботи. Зокрема в тому ж таки інтерв’ю він скаржиться, що його «змушують працювати як українця» та «повчає міністра», апелюючи до «загальноприйнятих світових стандартів», зау.

«Не відповідає загальноприйнятим у світі стандартам і те, що у нас в одній особі — перший заступник міністра (Євген Кравцов. — Ред.) і глава Наглядової ради, причому зовсім нещодавно очолював компанію і брав управлінські та кадрові рішення. І тут я абсолютно згодний з Володимиром Гройсманом, який сказав, що Наглядова рада має бути незалежною, публічною, професійною і мати об’єктивний погляд на те, що відбувається на залізниці», — заявив Балчун.

Поки що все на що спромігся міністр інфраструктури Володимир Омелян — це пост у Facebook, у якому він висловив здивування заявами свого підлеглого.

«Почитав інтерв’ю Войцеха Балчуна ЦТС. Так і не можу зрозуміти, коли я заважав більше: коли відстоював право Балчуна стати керівником УЗ наперекір усім чи тепер, коли вимагаю від польської команди працювати прозоро, ефективно і системно, а не займатися інтригами та кулуарними домовленостями», — написав він на своїй сторінці у соцмережі.

Що ж, виходить, що все, заради чого українці після Революції Гідності мусили пережити національне приниження, коли післямайданна влада розписалась на увесь світ, що на всю країну не може знайти кілька десятків порядних некорумпованих, а головне «непов’язаних» зв’язками професіоналів, здатних провести потрібні для країни реформи, тому запрошує іноземців, фікція. А ці варяги-професіонали насправді  мають протеже серед українських високопосадовців... 

Як так сталося? Чому Майдан-2 нічого, по факту, не навчив нашу владу?

У трьох матеріалах під заголовками «Про неочевидне», «Неочевидне-2» та «Неочевидне-3» головний редактор «Дня» Лариса Івшина дає відповіді на ці питання. Приведу тут лише одну цитату зі згаданих вище матеріалів. «Сценарій, свідками якого ми є, закладався давно. Найперше для нього були створені злоякісні економічні обставини. Це називалося великим мародерством. Десь там на периферії, в жорстоких боях між «дніпропетровськими» та «донецькими» сформувався інший організм. Можемо його критикувати. Винести йому присуд. Але він — наслідок тих подій, які розгорталися на «центральному стовбурі»... За законом жанру: після того як пограбували, треба підпалити... І от сценарій підпалу — це вулиця. Звичайно, в шторм не вчаться плавати. Але нам доведеться. Інакше, можемо втратити ще багато золотих життів. На поклик Майдану прийшло усе чи не найкраще живе, активне, що в нас є. Але воно так само беззахисне перед безмежним цинізмом, який добре розрахував, щоб поцілити в больові точки», — пише Лариса Івшина в матеріалі «Про неочевидне-2».

Однак ці застороги суспільством ще не проаналізовані. Як результат — нинішня ситуація. До речі, ще одним таким попередженням був створений художником «Дня» Анатолієм Казанським і надрукований у 1997 році малюнок, який ми зараз друкуємо на першій шпальті.