Нові важкі часи українського ОПК

Російська преса днями констатувала, що завдяки «агресивному маркетингу» Україна відвоювала у РФ Індію. І дійсно, Україна та Індія розглядають можливість налагодити спільне виробницво нового багатофункціонального літака для військово-транспортної авіації та внутрішніх цивільних перевезень. («Газета.Ru» навіть прийшла до висновку, що завдяки цьому буде практично поховано заморожений російсько-індійський проект Multi-role Transport Aircraft). Водночас українське казенне підприємство «Зоря-Машпроект» мінятиме силове обладнання маломірних суден індійського військового флоту на двигуни свого виробництва.

«Два роки тому, коли розпочалася війна, багато експертів як у Росії, так і в Україні пророкували, що український оборонно-промисловий комплекс колапсує без російських замовлень і контрактів, - пригадує керівник зовнішньополітичних проектів Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння  Володимир Солов`ян, - Та цього не сталося». Експерт наголошує, що в цьому відіграло важливу роль збільшення державного оборонного замовлення. Він відзначає, що тільки в цьому році на оновлення арсеналу української армії планується виділити близько 7 мільярдів гривень. Це на два мільярди більше, ніж минулого року і у вісім разів більше, ніж у довоєнний час. «Втім, за підрахунками українських експертів, зокрема і нашого центру, - вказує Солов`ян, - для преозброєння української армії необхідно протягом 4-5 років виділяти щороку близько $700 мільйонів». Отже, за його словами, навіть в умовах війни існує значне недофінансування витрат на оборону.

Експерт констатує, що Україна не використовує можливості свого ОПК як геополітичний козир, і відзначає, що Росія навпаки досить вдало маніпулює сторонами карабахського конфлікту, постачаючи зброю і одній, і другій. Він наголошує, що Україна також могла б запропонувати програми модернізації радянських озброєнь, які мають збройні сили Азербайджану, і завдяки цьому створити певний політичний майданчик, який можна було б використовувати для посилення свого впливу на міжнародній арені. Наприклад, можна було б більш наполегливо і результативно просувати ідею появи озброєної поліцейської місії ОБСЄ як у азербайджано-армянському конфлікті, так і на Донбасі.

«Зараз ми не бачимо колапсу українського ОПК, - підтримує молодого колегу заступник директора центру Михайло Самусь, - навпаки, якби ми не почали цей рух до Європи і не відірвалися від Російської Федерації, то наш ОПК був би знищений, просто зруйнований, оскільки це входило у завдання, які Росією реалізуються і зараз». Експерт нагадує, що віце-прем`р РФ Дмитро Рогозін, починаючи з 2010 року, коли Янукович прийшов до влади, фактично проводив інвентаризацію таких українських ключових оборонних підприємств, як «Антонов», «Зоря-Машпроект» і «Мотор-Січ», маючи на меті або їх вивезання до Росії, або приватизацію «за смішні гроші», щоб потім можно було напряму підключити ці заводи до військово-промислового компексу Росії. Нині ж, завдяки тому, що до Росії не постачаються силові установки заводу «Зоря-Машпроект», заблоковано програму будівництва Росією військових кораблів – недобудовані фрегати стоять на стапелях...

Однак Самусь не міг не відзначити й дірки у блокаді Росії. "Згадаємо програму SALIS. Це така парадоксальна в нинішніх умовах програма, де беруть участь Росія і Україна, які виконують польоти літаків в інтересах НАТО. Тобто в умовах, коли Росія веде війну проти України, а НАТО ввело санкції проти Росії, Росія і Україна залишаються  партнерами в цій програмі. Тут Україна має великий арсенал можливостей, одна з них - це просто заявити про вихід із цієї програми і (зажадати) перепідписання договору з НАТО напряму, без участі російських компаній", - наполягає експерт.

На його думку, можливості в України для цього є. "Україна може надати необхідну кількість літаків. Шість літаків зараз беруть участь у програмі, в України така кількість літаків є. Що є особливо важливим, це те, що саме "Антонов" є розробником цього літака, у нього є всі права на ведення модернізації, ремонту, супроводження цих літаків, а у Росії цього немає. Тобто, Росія не може без України брати участь у SALIS, а Україна може без Росії. Наш Центр закликає задуматися над цією проблемою, оскільки в липні буде саміт НАТО». «Можливо це питання варто підняти українській владі в переговорах з партнерами по НАТО", - вважає фахівець.

Самусь підкреслює, що після того, як Україна відійшла у політичному і геополітичному плані від Росії, для українського ОПК настають нові часи. «З`явився шанс той шматок радянського ОПК, який залишився після Радянського Союзу, переформувати, зробити ефективним і перевести на європейські стандарти ведення бізнесу, - говорить заступник директора ЦВАКР, - До цього часу більше 90% компаній ОПК в Україні є державними. Їм дуже важко отримати іноземні інвестиції, підписати одно- чи багатосторонній контракт». Він називає трагедією випадки, коли західні компанії хочуть брати участь у кооперації з українськими компаніями (адже Україна вперше в своїй історії стала ринком для озброєнь), але система збудована так, що в цьому виникають величезні проблеми. Зокрема, і «Укроборонпром», створений ще за минулого режиму, є «стопором» цього процесу, відзначає експерт і додає: фактично він є надбудовою над промисловими активами.

Самусь відзначає, що в Україні немає виконавчого органу, який би координував реалізацію політики, розробленої президентською гілкою влади у сфері ОПК. «Укроборонпром», за словами експерта, намагається взяти на себе цю відповідальність. Але насправді така компанія не може і не має права управяти державною політикою в цій царині. У зв`язку з цим виникає дуже багато проблем і перепон для оборонно-промислової політики, наголошує Самусь і посилається на невдачі у сфері створення бронетанкової техніки та інших потрібних Збройним Силам проектів. Він наголошує, що президентська вертикаль, яка виробляє політику, має бути доповнена виконавчою вертикаллю, яка координує реформування, у тому числі й приватизацію та акціонування державних підприємств. Зараз вони знаходяться у неефективній формі ведення бізнесу за стандартами НАТО та Евросоюзу.

Він говорить, що було б добре мати в уряді України віце-прем`єр-міністра, який би відповідав за оборонну політику й військово-технічне співробітництво. А за контакти з міжнародними партнерами мав би відповідати орган, що координує ці проекти на урядовому рівні. Він має виробляти правила гри, які були б зрозумілими також і для європейських і американських партнерів. Тобто, під віце-прем`єром має бути орган виконавчої влади – Агентство з питань військово-технічної політики, яке повинно координувати також і роботу приватних підприємств оборонної сфери, які виробляють 2/3 військово-технічної продукції, що виготовляється в Україні. Але сьогодні держава їх не підтримує, і вони, як мовиться, всупереч, а не завдяки системі намагаються щось робити. Але це, за словами Самуся, «виходить не ефективно, відбиває бажання працювати у деяких людей, які вклали свої гроші, свої розумові здібності, й вони починають втрачати надію, бо з початку війни минуло вже два роки, а ми все ще залежимо від системи «Укроборонпрому» і деяких його непрацюючих підприємств, які є баластом для держави і ОПК, корупційними схемами для відмивання грошей».