«Няні» не працюють

У першому кварталі капітальні інвестиції в економіку України склали 76,9 млрд грн, що на 35,5% менше порівняно з аналогічним періодом 2019 року. Про це повідомляє пресцентр Державної служби статистики України.

Зазначається, що зниження інвестицій було зафіксовано у всіх галузях, за винятком сфери «Інформація та телекомунікації», де зростання склало 8,7%. У фінансовій і страховій діяльності інвестиції впали на 11,3%. У будівництві було зафіксовано зниження інвестицій на 18,0%. Падіння інвестицій у промисловість склало 36,2%, у сільське господарство — 44,1%. У транспорті скорочення інвестицій досягла 57,8%.

Найбільш глибоке скорочення інвестицій було зафіксовано у сферах (-66,7%) «Тимчасове розміщування й організація харчування» та «Мистецтво, спорт, розваги та відпочинок» (-79,1%).

Минулого року приплив прямих іноземних інвестицій в Україну склав 2,5 мільярди доларів. Цікаво, що 1,1 мільярд з них — дав Європейський банк реконструкції і розвитку. Велика частка грошей надходить до країни з офшорів, куди вони були виведені, власне, з української економіки.

Натомість великі західні інвестори все ще з обережністю ставляться до України, а вкладення іноземних коштів у довгострокові проєкти в українській економіці — більше виняток, ніж правило.

Компанія Ernst & Young днями опублікувала рейтинг інвестиційно привабливих країн Європи. На перших трьох позиціях — Франція, Британія, Німеччина. Наші сусіди теж зайняли високі місця. Польща — сьома. Росія, яка, відзначимо, досі під санкціями, дев’ята (!). Туреччина — десята. Україна не увійшла навіть в 20-ку.

Цікаво, що головним фактором рішення інвестувати, на який посилаються опитані компанією бізнесмени, є ефективність заходів державної політики зі стимулювання підприємництва. Те, про що говорив в інтерв’ю «Дню» автор світового бестселера Ерік Райнерт: «Якщо ви хочете стати багатою країною, то маєте зосередитись на реальній економіці: надати дешеві кредити бізнесу, податкові преференції, тощо».

При цьому, що цікаво, корупція та судова влада, з якою всіма силами бореться Україна, не увійшли навіть в десятку питань, на які зважають бізнесмени, опитані Ernst & Young.

Корупція — безумовне зло. Але країна повинна концентруватися не на боротьбі з корупцією, а на економічному розвитку, на новій індустріалізації на базі нового технологічного укладу і нової промислової революції. Одне з важливих завдань бюджету — це підтримувати реальну економіку всіма можливими способами. І про це, власне, говорить вище згадане дослідження.

До певної міри корупція — це замінник реального сектору. Коли люди не можуть легально заробити прибутки, вони вдаються до хабарів. Наприклад, у 1970-х роках найуспішнішим індустріальним містом Латинської Америки був Медельїн. А потім відбулася деіндустріалізація Колумбії, і тепер Медельїн — центр наркоторгівлі. Рівень корупції в Японії в десятиліття післявоєнного прискореного зростання був величезним. Але це не заважало їй посилено розвиватися.

Чим більше в економіці є легальних шляхів для отримання доходу, тим швидше рівень корупції знижується. Індустріалізація допомагає зменшити рівень корупції. У 2018 році UNIDO (United Nations Industrial Development Organization)  опублікував глобальний звіт щодо конкурентоспроможності промисловості. Якщо коротко, то висновки дослідження зводяться до того, що деіндустріаліція — це шлях до бідності держави. А позірні переваги вільного ринку та глобалізації в ідеальних, лабораторних умовах виявляються руйнівними в реальному світі нерівності та обмежень. Розрив між заможнішими та біднішими країнами поглиблюється, забезпечуючи конкурентні переваги не тим, хто зробив ставку на відкритість, а тим, хто проводив цілеспрямовану політику розвитку національної економіки.

Сьогодні навіть у найліберальніших суспільствах із давніми традиціями обмеженого втручання держави в їхнє життя зростає невдоволення її слабкою роллю в регулюванні соціально-економічних процесів. Адже якщо інтерес справді національного бізнесу полягає в довгостроковому економічному розвитку своєї країни, то для іноземних транснаціональних компаній — лише територія для «економічного сафарі», з якою вони не пов’язують свого майбутнього. Отже, зацікавлені лише в мінімізації видатків без огляду на довгострокові наслідки такої політики для демографічної чи соціальної ситуації в тій чи іншій країні. Звужене відтворення робочої сили, заощадження на освіті та кваліфікації, медицині й інфраструктурі, яке в довгостроковій перспективі веде до деградації тієї чи іншої національної економіки, не є проблемою для транснаціонального капіталу. Після того як певна територія третього світу буде «випалена», він, може перенести свою діяльність туди, де й надалі отримувати максимальну норму прибутку.

Українцям буде дуже непросто пережити пандемію та глобальну економічну рецесію, на тлі гарячих воєнних дій, каскаду політичних скандалів в середині країни, адже наша економіка досі сировинна, слабка й вразлива. 

«Якщо ж не розвивати власну промисловість, з кризи ми вийдемо ще слабші й залежніші. І будуть нові «рекорди» сировинного експорту, еміграції та іноземних кредитів. Все більше людей розуміють це. І мабуть тому експерти, виробники і депутати зараз об’єднали зусилля навколо промислової політики. В Раді зареєстрували одразу кілька знакових законопроектів — про локалізацію при держзакупівлях (модернізація ProZorro) та про інвестстимули для нових виробництв (індустріальні парки)», — говорить Галасюк.

На його думку, Україна має сили позбутись «сировинної хвороби» економіки і розвинути власне виробництво. Позбутись кредитної залежності і нарешті залучати реальні інвестиції. Позбутись статусу експортера сировини та людей №1 в Європі і навчитись заробляти (без еміграції) інтелектом, виробництвом та інноваціями. І тоді на українському кордоні стоятиме черга інвесторів, і ніякі «няні» їм будуть не потрібні.

Для цього, на думку Галасюка, Україні треба:

• Індустріальні парки з потужними інвестиційними стимулами для нових виробництв та R&D;

• Обов’язкове врахування «місцевої складової» при держзакупівлях («Buy Ukrainian»);

• Нова модель безоплатного приєднання до інженерних мереж (як в США та Ізраїлі);

• Перегляд цілей НБУ за зразком ФРС США (не лише боротьба з інфляцією, а й зниження ставок, сприяння економічному зростанню та мінімізації безробіття);

• Створення Банку розвитку для супер-дешевого кредитування будівництва інфраструктури та нових виробництв;

• Скасування усіляких преференцій/стимулів для сировинного бізнесу (зокрема, відміна відшкодування ПДВ при експорті сировини);

• Перегляд угод про вільну торгівлю і митних тарифів в інтересах українських виробників (на основі інклюзивного промислового діалогу);

• Запуск експортно-кредитного агентства (ЕКА) для повноцінної фінансової підтримки експансії українських товарів (а не сировини!) на глобальному ринку;

• Облігації розвитку замість спекулятивних депозитних сертифікатів НБУ та ОВДП/ОЗДП;

• Цільова грошова емісія (з запобіжниками від інфляції) у експортно-орієнтований виробничий сектор та будівництво інфраструктури...

«Це не вичерпний перелік і не панацея. Але і цих десяти інструментів вистачить, щоб прискорити темпи зростання ВВП до стабільного рівня 7—8% на рік. А це вже серйозна заявка на реальну Євроінтеграцію», — вважає Галасюк.