Олександр БОНДАР: «Я — людина Президента»

Єдиним винятком був сам Фонд, що реально подавав ознаки життя лише у приватизаційних дискусіях із Кабміном і Міненерго. Але не минуло й півтора місяця, як відбулося — О. Бондар, з благословення парламенту, затвердженого Президентом, став легітимним шефом ФДМ. Тепер експерти від приватизації, а також нечисленні інвестори, парламент, уряд, зацікавлені міністерства і навіть сам керівник багатовекторних ринкових реформ чекають пожвавлення всього процесу українського роздержавлення. Та розмова з новим головою Фонду держмайна почалася все ж із парламентського голосування.

«СВОЮ ПОСАДУ Я ВИСТРАЖДАВ»

— Олександре Миколайовичу, версій навколо вашого первинного необрання було безліч («День» писав про них). Тоді ви, до речі, нічого конкретного не казали. Може, зараз скажете, що ж насправді перешкодило вам «взяти» парламент у вересні?

— Можливо, я недопрацював з деякими фракціями (маються на увазі комуністи й «Громада» — Авт.). До того ж, через брак часу зустрічався я з ними в основному офіційно. А ось уже в проміжку між першим і другим голосуванням моєї кандидатури я зустрічався не тільки з лідерами фракцій, а й із групками депутатів по 3—5 чоловік і працював із ними не завжди офіційно.

— Розкажіть, а що стоїть за фразою «працював із фракціями»? Ви їх умовляли, щось конкретне обіцяли?

— Цікаво? Та я з ними просто розмовляв. Депутати приходили до мого кабінету в Фонді і ми знайомилися, спілкувалися, з’ясовували позиції. Так було із «зеленими», НДП, «Громадою». Багато хто мене тому й підтримав, що знайомі ми давно. Ось Кармазов (фракція «Громада» — Авт.) мене підтримав, тому що давно знає мене як людину, котра в принципі діє згідно з законом і не йде на якісь там оборудки. Тобто багато хто просто довіряє моїй порядності.

— Чому ж Президент особисто не вніс вашу кандидатуру повторно?

— А тому, що це заборонено законом про виконуючих обов’язки.

— Виносити кандидатуру Ланового, здається, шість разів нічого не заважало...

— А тоді закон не був підписаний Президентом. До речі, коли кандидатуру Ланового виносили на голосування останній раз, закон уже діяв.

— А за розхожою в парламентських кулуарах версією, голови у Фонді півтора року не було тому, що це просто було вигідно. Причому, (так депутати кажуть), насамперед зацікавлена була людина, портрет якої висить за вашою спиною...

— Починаємо називати речі своїми іменами. Я думаю, що якби таке припущення відповідало дійсності, то Леонід Данилович не подавав би мою кандидатуру на голосування парламенту. Адже є інші кандидатури — керовані, але в парламенті непрохідні. Президент таким шляхом не пішов. Він хотів ясності, а тому запропонував кандидатуру професіонала, здатного витримати голосування (тобто О. Бондаря — Авт.). Я знаю Президента не так давно, але зараз, як і раніше, не відмовляюся від слів: «Я — людина Президента», хоча б тому, що я ним призначений. Адже не можу я після того, як Президент чекав, поки я видужаю (навесні О. Бондар переніс обширний інфаркт. До речі, ради об’єктивності варто зазначити, що коли О. Б. лежав з інфарктом, він був Президентом звільнений, а потім... — Авт.), потім подав мою кандидатуру, чекав результатів, затвердив моє призначення указом — заявляти, що я якось, знаєте, до Президента ніякого відношення не маю і взагалі сам по собі. Я так ніколи не скажу, тому що я — людина Президента. А знаєте, що мене відрізняє від інших людей Президента (і я, до речі, казав про це Леоніду Даниловичу)?

— ...?

— Я стараюся знаходити спільну мову не тільки з цією лінією влади. Тобто я не конфліктую з Кабміном, не лізу на рожен із парламентом. І вважаю, що цим допомагаю Президенту. У нього й без мене досить приводів для конфліктів. Так що я не буду, як Лановий, ходити і скаржитися: «Ой, мене парламент образив, він мене не розуміє, не можу я з ним працювати...». До речі, про зацікавлених у безвладді в Фонді. Мені здається, що їх шукати треба серед інших сил.

— На комуністів натякаєте?

— І на них теж. Адже зрозуміло, що відсутність голови в Фонді дає їм більше приводів опротестовувати в майбутньому приватизаційні документи. Хоча, коли глава Фонду легітимний і ставить свій підпис, такі підстави теж будуть, але буде їх набагато менше. Адже період безвладдя все-таки юридично вразливий і цим неодмінно скористаються. До речі, з цієї точки зору, саме у тих фракцій, що голосували проти мене (і свого часу проти Ланового), була мета затягнути цей процес.

— Спільну мову з Президентом, як уже ясно, ви знайшли. А як обстановка всередині Фонду? Чи не плануються якісь кадрові перестановки?

— Їх не буде. Хіба що дещо зміниться структура на рівні департаментів і перерозподілу функцій між заступниками.

— Це пов’язано з появою Національного агентства з управління корпоративними правами?

— І з цим теж. Змінюються функції, значить, перерозподіляються обов’язки. Але, повторюся, кадрових перестановок не буде. Ті, хто не захотів працювати зі мною, пішли услід за Лановим, а нещодавно звільнено тих, хто відкрито виступив проти мене (указом Президента наприкінці вересня звільнено двох заступників — Віталія Крюкова і Сергія Бабича — Авт.).

— Так-так. Вони вас критикували публічно...

— Знаєте, я проти критики нічого не маю. Але коли люди навмисно обмовляють... Це, вже, вибачте...

— А навіщо вони це роблять?

— Напевно, виконують чиєсь замовлення.

— Цікаво, чиє?

— Знаєте, я не з’ясовував. Та й яка тепер різниця. Адже все одно зробили вони це дуже безглуздо. Ну як це розуміти: начальник лежить після інфаркту, а його заступник (В. Крюков з гучною історією про «порочний зв’язок» О. Бондаря з «Інвестиційною газетою», в якій О. Бондар нібито заробив мільйон гривень — Авт.) у цей час поливає його брудом перед пресою. Причому немає ні доказів, ні аргументів. Такі речі безслідно не проходять у всьому цивілізованому світі. Крім того, до цих людей були великі претензії щодо роботи.

— Авжеж, якось не по-людському вийшло...

— Не сперечаюся. Мені взагалі багато довелося пережити тоді, та й проходження парламенту радісним заходом не назвеш. Але ж вистояв. Значить, усі зрозуміють, що є в мене і характер, і сила волі.

— До того ж і посада є непогана.

— Так. І я її заслужив, а можливо, навіть вистраждав. Адже не жарт — із 92-го залишатися в приватизації, а 94-го вистояти як заступнику, пережити три потоки зняттів, а потім майже півроку чекати легітимності. Словом, не можна сказати, що ця посада — подарунок долі, манна небесна, що звалилася на голову.

ЦЕ СОЛОДКЕ СЛОВО — НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ

— Останнім часом дуже вже почастішали розмови про націоналізацію. Чи означає це, що вже «засвітилися» конкретні люди, зацікавлені у націоналізації конкретних об’єктів? Чи існує список підприємств, для яких уготовано націоналізацію?

— Я в даній темі бачу дві позиції: ідеологічну й фінансову. Ось, наприклад, ліві виступають за націоналізацію. Адже роблять вони це із суто політичних, ідеологічних міркувань. Їх приватизація не влаштовує взагалі, і вони хочуть все відіграти назад. Тобто вони бажають не перепродажу об’єктів новим власникам (тобто не реприватизації — Авт.), а саме безоплатного повернення у держвласність. До речі, сутність такого ідеологічного моменту, по-моєму, ліві не особливо розуміють. Понад 50% власності викуплено трудовими колективами. У кого ліві мають намір відбирати? На яку соціальну базу вони збираються розраховувати потім? Тобто в цьому плані я абсолютно спокійний — реалізувати націоналізацію безоплатним шляхом навряд чи хтось наважиться. Шлях інший — фінансовий, меркантильний. З одного боку, провести націоналізацію в нормальному вигляді, тобто сплатити «господарю» об’єкта, що повертається у держвласність, всі його витрати, затрачені на цей об’єкт, — грошей немає. З іншого, природно, що є незадоволені приватизацією, якийсь об’єкт комусь не дістався. І завжди виникає бажання відібрати у суперника ніби на користь держави, але з явним наміром потім перепродати. Такі факти, між іншим, є.

— Наприклад?

— Із останніх — «Одесаобленерго». На конкурсі перемогла одна фірма, а Арбітражний суд результат конкурсу опротестовує і зобов’язує Фонд укласти контракт з іншою фірмою. Ми діємо згідно з рішенням АС. Але вже тепер фірма, що «програла», до того ж яку захищає Міненерго, пише в усілякі інстанції скарги на незаконні дії Фонду.

— І все-таки списки підприємств, що повертаються у держвласність, є?

— Так. Це перелік підприємств-боржників, складений за дорученням Кабміну й відповідно до законодавства про приватизацію. Але до націоналізації вони не мають жодного відношення. На цих підприємствах не виконуються інвестзобов’язання, тому Фонд зобов’язаний порушувати питання про їхню реприватизацію.

КОНФЛІКТ ІЗ МІНЕНЕРГО

— Відомо, що Фонд підтримав ініціативу Міненерго перевести приватизацію енергокомпаній на некомерційні конкурси, де, кажуть, просто поле неоране для приватизаційних махінацій. А експерти й без цього називають приватизацію міненергівських «володінь» «прозорою по-українськи».

— У мене немає слів, щоб розказати, як Міненерго взагалі хоче щось приватизувати... Так, вони запропонували Фонду свою програму приватизації обленерго і я дійсно її підписав. І що ж? Звинувачення Міненерго на адресу Фонду не тільки не припинилися, а й посилилися. І я зрозумів: справа не в програмі. Тобто я їх перевірив — Фонд пішов на поступки, чекаючи, що нарешті настане взаєморозуміння. Але відбувається абсолютно протилежне. Ось вам приклад: 20-го числа я підписую програму разом із Шеберстовим (міністром енергетики — Авт.), а 25-го він направляє скарги Президентові й в СБУ про те, що Фонд неправильно приватизує енергетику. Тобто мета у Міненерго абсолютно інша. І справа не в програмі, а в тому, що фірми, які, так би мовити, погоджували з Міненерго свою участь у приватизації, не виграли конкурси. Природно, програш не дає спокою ні Міненерго, ні тим, хто програв... Що ж я можу зробити, якщо Арбітражний суд визнав, що конкурс із «Одесаобленерго» виграла не «міненергівська» фірма, а стороння компанія.

— І що далі чекає цю галузь? Пам’ятається, прем’єр обіцяв за її приватизацію казкові суми...

— Прем’єр приватизацію енергетики не відновив, і останнє його висловлювання свідчить про те, що станеться це не сьогодні й не завтра. До речі, можливо, саме цього домагалося Міненерго. А той мізер, що ми встигли приватизувати (провели конкурси щодо дев’яти енергокомпаній, де виставлялися 25-відсоткові пакети акцій — Авт.) не може ні погіршити, ні поліпшити ситуацію. Основне залишилося в держвласності. Всі атомні, всі теплові електростанції — у держави. А на станціях зарплат-пенсій, між іншим, не платять. Та що казати, зараз і інвесторів вдень із вогнем не знайдеш. Наші метання — сьогодні продаємо, а завтра не продаємо, сьогодні конкурс комерційний, а завтра... — розполохують інвесторів остаточно. Скажу більше, сьогодні, крім Фонду, інвесторами ніхто не займається, ніхто навіть не поцікавиться, а чи є взагалі покупці в Україні й чи можуть вони купити хоч щось.

ПРЕМ’ЄР ПОПРОСИВ...

— Тобто й приватизація «Укртелекому» вже не така багатообіцяюча? До речі, недавно ви казали, що й мільярда за 30-відсотковий «укртелекомівський» пакет вже не отримати, а в уряді обіцяли доставити аж три мільярди.

— Між іншим, суми можливої вартості «Укртелекому» спочатку звучали із вуст прем’єра, потім він перестав говорити про це і дав вказівку іншим цього не робити. Цифру в три мільярди спрогнозував віце-прем’єр Тигипко. А я б вважав взагалі за краще не коментувати ситуацію з «Укртелекомом».

— Аякже, прем’єр попросив...

— Та ні. Просто вартість пакета акцій «Укртелекому» прямо залежить від того, яка фінансова й політична ситуація буде в Україні тоді, коли він буде виставлений на продаж. Адже одна справа — ціна «Укртелекому» 98-го й зовсім інша — 99-го. Крім того, не менш важливо, в якому стані буде сам об’єкт перед початком продажу. Між іншим, «Укртелеком» і зараз перебуває в такому стані, що інвестору до підрахунку свого прибутку треба буде вкласти в цей об’єкт солідні суми...

— Які?

— ... Мільярди гривень. І ці гроші треба вкласти в підприємство, а не заплатити за пакет акцій.

— До речі, у парламентській Комісії з питань приватизації казали, що законопроект із приватизації «Укртелекому» слабенький вийшов.

— Знаєте, я б не давав якихось оцінок цьому. Сьогодні очевидно одне — законопроект потрібен тільки для того, щоб приватизаційний процес почався. Мені взагалі здається, що проект закону повинен складатися із двох-трьох принципових позицій, а все решта вирішуватиметься, так сказати, з перебігу справи. Так, відчуваю я, що приватизація «Укртелекому» стане дуже складним періодом і для мене як голови, і для всього Фонду...

— Це чому?

— Бачите, ще нічого не почалося, а політичні й фінансові інтереси вже сконцентровані на цьому об’єкті. А це, природно, не сприятиме полегшенню приватизації. Продати те, чим цікавляться абсолютно всі, дуже непросто.

ФОНД І НАЦАГЕНТСТВО — НЕПРИМИРЕННІ ДРУЗІ

— Кажуть, що Фонд, м’яко кажучи, не без участі Кабміну загалом порозумівся з новоствореним Нацагентством з управління корпоративними правами. Чи так це?

— Є постанова уряду про передачу Нацагентству прав управління пакетами акцій, які сьогодні перебувають у власності держави. Я, чесно кажучи, не хочу його коментувати, тому що парламент свого слова ще не сказав. Знаю, що депутати не будуть такими одностайними в думці, як уряд, і внесуть масу поправок. Між іншим, коли Кабмін ухвалював рішення, я висловив свою точку зору, але залишився у меншості.

— І що ж ви сказали?

— А я сказав, що в принципі не виключаю передачу функцій Фонду Кабміну, тобто — галузевим міністерствам. Вони, між іншим, на цьому дуже наполягали, казали, що у них досвід управління є, а у Фонду, мовляв, його немає. А передавати ці функції щойно створеному агентству, в якого досвіду управління ще менше, ніж у Фонду, — це, по-моєму, експеримент з однозначним закінченням...

— Тобто ...

— Та вже через пару місяців за все погане відповідатиме Нацагентство на чолі з Тарановим. Ну й потім, Кабмін все-таки намагався розробити концепцію управління, а зупинився на перерозподілі функцій. А концепції управління так і немає. Я ось, наприклад, спілкувався з Тарановим, слухав його виступи, доповіді його колег і зрозумів, що у них цієї концепції теж немає.

— Здорово виходить! Приблизно як у Жванецького — неможливо все міняти, нічого не змінюючи, але ми будемо...

— Схоже... Та віддамо ми Нацагентству функцію управління корпоративними правами в повному обсязі. Нехай керують. Головне, що інші функції залишилися без змін, тобто займатимемося приватизацією ми.

Р.S. Про останнє можна сперечатися. Тобто приватизаційна функція у Фонду залишилася, та тільки до чого її застосовувати. Міненерго ніяк не хоче розлучатися зі своєю вотчиною, приватизація «Укртелекому» вже починає нагадувати довгограючу пластинку, а в парламенті взагалі все частіше чутно розмови про мораторій на все українське роздержавлення. Оптимізм керівника Фонду — річ, звісно, хороша. Та тільки ліві, наприклад, теж сповнені оптимізму в надії на протилежне... Як зазначили в Комісії ВР із питань приватизації, в українських реформах помітно не ринковий, а біологічний відбір, який свідчить, що виживає найсильніший...

№217 12.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»