Північноєвропейський приклад «виважених» трансформацій

Днями в Україну на запрошення Київської школи економіки за підтримки Посольства Фінляндії завітав відомий фінський економіст, головний радник Банку Фінляндії, професор Пекка СУТЕЛА. Він прочитав лекцію студентам Київської школи економіки на тему «Європа після кризи», в якій розкрив деякі секрети економічного дива Фінляндії, сучасні тенденції трудової міграції та старіння націй і відповів на запитання «Дня», що вже традиційно виступає інформаційним спонсором відкритих лекцій Київської школи економіки.

— Пане Сутела, чим результати вашого дослідження можуть стати корисними для України?

— Загалом тема моєї доповіді може допомогти зорієнтуватись у світових економічних реаліях сьогодення, зокрема щодо посткризового розвитку. Адже криза минула. Тож потрібно не упустити нагоду відбудувати економіку.

В Україні, з огляду на історичну спадщину Радянського Союзу, є серйозні помилки в інституційній та економічній політиці. Тож підсумком її трансформації стала погано функціонуюча економіка з не досить розвинутою конкуренцією, роздутим бюрократичним апаратом, повсюдною корупцією і злочинністю. Та все ж, сьогоднішня українська економіка працює набагато краще, ніж радянська.

За останні два десятиріччя сфера обслуговування швидко розвивалася, як наслідок з’явилися раніше недоступні послуги і було створено багато нових робочих місць. Реальним джерелом зростання економіки впродовж останніх років була переорієнтація грошових і трудових ресурсів із неефективних галузей важкої промисловості, яка випускала те, що людям було непотрібно, в продуктивнішу оброблювальну промисловість та сучасний сектор послуг.

Така структурна зміна — один з аспектів того, що економісти називають надолужуванням або імітацією, повторенням досвіду. Погано функціонуюча економіка з низьким рівнем продуктивності й доходів може демонструвати швидке зростання, просто переймаючи продукцію, технології, процедури і структури, які вже були розроблені, упроваджені та перевірені в більш розвинутих економічних системах з вищими показниками продуктивності й доходів. Таким шляхом декілька десятиріч тому успішно йшли Японія і Корея. Вони стали застосовувати в себе західні виробничі технології та почали випускати західну продукцію дешевше. Лише значно пізніше вони почали набирати технологічний досвід, необхідний для власних інновацій, і перемкнулися на більш високотехнологічні види експортного виробництва. Не так давно Китай теж перейшов від імітації до інновацій, про що свідчить зростання витрат на дослідження й розробки і збільшення числа міжнародних заявок на патенти.

— До речі, щодо Китаю у своїй доповіді ви розповідали про процес міграції промислових зон із Європи до Азії. Ваші прогнози: які наслідки матиме Європа від подібних трансформацій? Можливо, разом з промисловими зонами незабаром слід очікувати й міграції світових економічних центрів?

— Не думаю. Те, що розвинуті європейські держави дедалі частіше виводять виробничі потужності за межі своїх кордонів, зокрема, створюючи представництва, а то й подекуди цілі компанії на Сході, аж ніяк не дає підстав для зміщення фінансових, банківських, наукових центрів. От, зокрема, Китай завжди був «динамічною» державою, яка багато працювала. Однак основні інженерні наукові здобутки все ж залишалися прерогативою розвинутих європейських держав, США.

— В Україні людям, які досягли 45—50 років, уже проблематично знайти роботу. Чи існує така проблема у Фінляндії? Поділіться досвідом, зокрема державним, щодо вирішення цього питання...

— Це, певна річ, дуже актуальна проблема для всієї Європи. У Фінляндії працівникові 50—55-річного віку теж майже нереально знайти нове належне місце роботи. І держава, в принципі, не має жодних важелів впливу на цей процес. Це особисте питання самого працівника. Людина сама має подбати про свою конкурентоздатність на ринку праці навіть у такому зрілому віці.

— Нинішнє українсько-російське економічне співробітництво наше суспільство оцінює неоднозначно. Якщо одні відзначають важливість співпраці з РФ, то інші констатують ризик здачі при цьому національних інтересів... Із досвіду російсько-фінських відносин, чи є між цими двома позиціями «золота середина», в якій, як відомо, має полягати істина?

— Подібне економічне співробітництво зі створення спільних підприємств загалом є вигідним. Але за умови рівноправ’я... Наприклад, 25% фінської ГТС володіє Газпром. Це корисно росіянам через можливості вивчення фінського ринку. І нам, адже ми отримуємо інформацію про ринок газу загалом. Але при цьому Фінляндія ніколи не віддасть Газпрому 50% ГТС.

— А як ви оцінюєте економічні реформи, які сьогодні проводить Україна? Зокрема податкову?

— Багато країн хотіли спростити податковий кодекс, але, як виявилося, це було дуже важко зробити. Жодна країна не змогла створити ідеальний податковий кодекс, адже завжди існують лобісти, які незадоволені. І вони розпочинають кампанію проти цього кодексу.

Утім, на мою думку, головні проблеми України — не в тому, що її податковий кодекс буде кращим чи гіршим за іноземні. Найбільші проблеми у вас — через корупцію та поганий захист приватної власності. Це й гальмує прихід в Україну іноземних компаній. Але коли Україна покращить свій інвестиційний клімат, стане прозорішою, це позитивно відобразиться на її іміджі.

Можу навести фінсько-російський приклад: коли запитуєш у фінських підприємців, чому вони не хочуть працювати в Росії, ті вказують на високий рівень корупції. Наші бізнесмени бояться, що російська корупція знищить і фінські компанії...

— Деякі російські експерти в ході підготовки українського Податкового кодексу зауважували, що за нових податкових умов можливий масовий прихід російського бізнесу в Україну. Мовляв, у нас буде кращий інвестиційний клімат, аніж у Росії. Чи вірите ви в таку можливість?

— Ну, якщо Україна хоче залучити російський бізнес, то їй слід підлаштовуватися під його умови. Якщо ж європейський бізнес — то, відповідно, законодавство треба корегувати під ЄС.

Але Україна ж не має такого великого внутрішнього ринку, як Росія. Тому їй самій необхідно виробляти певний важкотранспортабельний продукт, що становив би інтерес для інших ринків. Тобто вам слід використовувати вдале географічне положення — між Росією та ЄС. Ставка ж на інші економічні переваги, такі як низька вартість праці тощо, не дасть результату. Україна тут не зможе конкурувати з Китаєм, В’єтнамом чи Індонезією.

Інші потенційні козирі України — сільське господарство та металургія... І ваша країна вийде на той рівень, якого вона досягла до 2008 року — відновлення після кризи буде стрімким. Але позаяк і той рівень був не надто високим, виникає запитання, куди Україна буде рухатися далі? Складно вгадати, в чому буде перевага в майбутньому. Тому особливу увагу слід звернути на інноваційну галузь.

Тут показовим є приклад фінської компанії Nokia: свого часу через досить незаможне суспільство Фінляндія орієнтувала економіку не на внутрішній ринок, на якому були лише суто базові товари, а на зовнішній — за рахунок інноваційних товарів.

— А як ви оцінюєте реальність амбіцій України, озвучених Президентом Віктором Януковичем у Державній програмі економічного розвитку, за десять років увійти у двадцятку найбільш розвинутих країн світу?

— Амбіційні цілі потрібні кожному, а державі й поготів. Утім, щодо реальності таких заяв, то, гадаю, підстави для впевненості в їх реалізації знайти складно.

Хоч немає нічого неможливого, якщо цілеспрямовано працювати над досягненням поставленої мети. Перше, на що повинна звернути увагу Україна, — це на ліквідацію корупції, реформування основних секторів економіки, науку та освіту.

Нещодавно й Фінляндія була дуже бідною державою. А сьогодні в нас високі економічні показники, хороші соціальні стандарти. І все завдяки виваженій державній економічній політиці й наполегливій праці.