Платити, не платити?

«Ми не розуміємо, чому транспортні тарифи в Україні такі високі, й у нас є питання до використання концепції прискореної амортизації ГТС в Україні, — зазначив голова відділу «Газ» секретаріату Енергетичного співтовариства, спілкуючись скайпом із фахівцями української газової галузі. — Розмір тарифу за послуги ГТС викликає запитання. Прискорена амортизація недостатньо обґрунтована. Зрештою треба зрозуміти, що за високий рівень тарифу заплатить споживач».

Схоже, поряд з широкими протестами громадськості, цей вислів також вплинув на те, що Нацкомісія з держрегулювання в сферах енергетики і комунальних послуг (НКРЕКУ) в понеділок скасувала (для доопрацювання) своє рішення про введення абонплати за розподіл газу.

КОРИСНЕ РОЗЩЕПЛЕННЯ

З цим не можна не погодитися. Впроваджені в Україні з 1 квітня система оплати за вхід-вихід у ГТС і абонплата за постачання та розподіл газу вдарять як по газовидобувній промисловості, так і по сімейних бюджетах мільйонів українських сімей, упевнені експерти. Але при цьому у багатьох із них виникає запитання: розбагатіють чи, навпаки, збанкрутіють газопостачальні компанії після впровадження цих новацій? Однозначної відповіді на це запитання поки що не знає ніхто. Тим паче, що зараз, як зазначають у ЗМІ, 70% ринку газорозподілу належить управляючому холдингу «Регіональна газова компанія» й іншим структурам, прямо чи побічно пов’язаним із Group DF Дмитра Фірташа. А олігархові ніхто не давав гарантій від демонополізації і реприватизації...

І все-таки в експертному співтоваристві впевнені, що відділення плати за користування газорозподільними активами, або, інакше кажучи, приєднаними потужностями, від плати за газ як товар є однією з умов належного використання відповідного державного майна і, головне, створення конкурентного ринку природного газу. Без такого розщеплення неможливо також визначити розмір орендної або іншої плати за користування газовими мережами, що є однією з причин того, що сьогодні газопостачальні організації взагалі нічого не сплачують державі. Тоді як, відповідно до Закону «Про ринок природного газу», який набрав чинності ще 2015 року, приватні компанії з газопостачання і газифікації не мають права безплатно користуватися майном державних газорозподільних мереж (ГРС).

ЧОМУ МИ ПЛАТИМО НЕ ЗА КАЛОРІЮ?

Багато хто з експертів вважає, що в умовах падіння рівня споживання газу і виникнення зайвих потужностей ГРС пролонгація системи об’єднаної плати за газ як товар (або плати за енергію) і за використану потужність є доволі проблематичною, адже в облгазів є дуже обмежений ресурс для того, щоб розраховуватися з державою за експлуатацію її майна.

Нагадаємо, 21 лютого Кабмін прийняв постанову, спрямовану на перехід до платного використання державних ГРС або їхніх складових на правах оренди (після ухвалення відповідного закону), затверджено типовий договір оренди і приблизний договір про експлуатацію ГРС. Операторів ГРС уряд зобов’язав укласти з Міненерговугілля нові угоди на експлуатацію цих станцій і провести їхню інвентаризацію (до 1 грудня 2017 року) та паспортизацію (до 31 грудня 2018 року).

Здавалося б, проблему вирішено... До набуття чинності закону, що знімає заборону на передачу газорозподільних мереж в оренду, ці мережі використовуватимуться облгазами на підставі договору про експлуатацію. Проте сьогодні запитань щодо всього цього залишається набагато більше, ніж відповідей.

Наприклад, одного з керівників облгазів обурило, що «ми всім народом будували газопроводи... ми всі вкладали в них свої гроші». Тепер ці газопроводи, за його словами, практично викуплені і повністю амортизовані. «І зараз ці самі люди повинні ще й платити за оренду цих самих газопроводів. На мій погляд, це — нонсенс», — зазначає топ-менеджер і закликає зрозуміти і розібратися в можливих наслідках таких слів і дій. І справді, професіонали сперечаються, платить чи ні український споживач ще й за втрати газу в мережах.

Ні споживачеві, ні журналістові їх не розсудити. Але привернула увагу думка одного з тих, хто сперечається: «Зміни в методиці зроблено заради споживача. Я кажу не про кількість газу, а про калорії, які він (споживач) використовує. Не плутайте, будь ласка, інформацію з платіжкою — це різні речі. Абонент сьогодні не платить за калорію. Сьогодні (діє) ціна за газ у кубах».

Це нормально? А чому ми, як у Європі, не платимо все-таки за калорію? Адже, як сказав один із професіоналів, даних про фактичний об’єм втрат у наших газових мережах — чи то з методикою, чи то без неї — все одно немає ні у кого. Так буде, за його словами, доти, доки не будуть встановлені лічильники, — спочатку будинкові, що легше, а потім і квартирні.

ЗАКОНИ-ОПОНЕНТИ І НАСЛІДКИ ДЛЯ БЮДЖЕТУ

І сперечальників, і тих, хто погоджується, намагалася днями втихомирити директор Департаменту управління державною власністю Мінекономрозвитку і торгівлі Олена Дьяченко. Вона пояснювала, що проблеми з експлуатацією газових мереж пов’язані з тим, що насправді в країні є два закони, які в принципі суперечать один одному.

Стаття 37 Закону «Про ринок газу» забороняє безоплатне використання газорозподільних мереж. А згідно із законом про трубопровідний транспорт заборонено оренду таких газопроводів. Останній закон уряд хотів удосконалити і дозволити оренду, тому що, за словами Дяченко, потрібні гроші в бюджет. Але цей законопроект парламент відхилив і направив на доопрацювання. Вихід знайшли в концесії, і наразі готується відповідний законопроект.

«У Європі концесія є одним із дуже ефективних методів використання державного майна і майна взагалі», — говорить Дьяченко і наводить як приклад якість європейських доріг, переданих у концесію. «А поки що держава стоїть між двома (суперечливими) законами і вирішила, що починати потрібно з інвентаризації і паспортизації». Але це, за словами чиновника, тривалий процес.

ДОКИ ПОЛІТИКИ НЕ ВИРІШАТЬ...

А поки що уряд знайшов проміжне рішення: впровадити платну експлуатацію таких мереж, тобто перейти від господарських договорів про їхнє використання до платної експлуатації — доки політики не вирішать, як змінити закон про оренду або як ухвалити закон про концесію, розповідає Дьяченко.

Вона відповідає на репліку про те, що за повної амортизації люди повинні набувати якихось прав. «Це державне майно, і майном, створеним коштом держбюджету, люди користуються і платять за це. І так у всіх мережах, наприклад, щодо передачі електроенергії. Так само і з вартістю атомних станцій, які теж колись були побудовані коштом держави».

«А мережі не належать облгазам, — продовжує директор департаменту, — вони в їхньому господарському віданні. Але, відповідно до стандартів міжнародного бухгалтерського обліку і звітності (там є такий стандарт, як державні гранти), компанії, що використовують державне майно, ставлять на баланс і можуть амортизувати ці об’єкти. Та все-таки юридично вони не належать компанії, і тому ми не маніпулюватимемо такими поняттями, як баланс тощо», — резюмує вона, відповівши далеко не на всі запитання, які порушувалися в ході дискусії.

КОНЦЕСІЯ ВРАХУЄ СОЦІАЛЬНІ ОБСТАВИНИ

«Дню» довелося з’ясовувати їх зі своїми експертами. Доктор технічних наук, секретар Експертної ради з питань розвитку газової промисловості і ринку природного газу Леонід Уніговський відповів «Дню» на запитання про те, чи не перенесуть облгази надалі плату за оренду або концесію ГРС на споживачів: «А по-іншому й бути не може. Тому що для плати за оренду мають бути джерела. Там є різні варіанти, як платити за оренду: можуть бути і якісь залікові механізми. Та ви не лякайте читачів. Ситуація така: теоретично найпряміший і найпростіший шлях — це спантеличити споживача. Але, наприклад, у Франції за концесію розподільні компанії не платять. Вони беруть на себе певні соціальні зобов’язання. А взагалі це дуже довгий шлях. Виділити в газорозподільних мережах державну власність і тільки її передати в концесію — дуже складно. Наші мережі являють собою мікс, не зв’язаний навіть якимись кульовими кранами або чимось іще. Але в українському законі про концесію також передбачено можливість не брати плату за певних екстремальних умов. Це, наприклад, збитки, пов’язані з тим, що ціни такі, що у зв’язку з ними можуть страждати діти. І там є такий термін: «важливе соціальне значення».

Свої підходи до тематики експлуатації газових мереж у заступника начальника департаменту — «дочки» НАК «Нафтогаз України» компанії «Газ України» Леоніда Нестера. «Сухий залишок усіх цих розмов полягає в тому, що у нафтогазового бомонду, та й у Мінекономрозвитку теж, немає розуміння подальших шляхів врегулювання ситуації з державним майном. Говорять про концесію як про щось нове. А вона ж у нас дозволена законом, зокрема в газорозподільному секторі. Відповідні зміни було внесено 2010 року».

«Проблема лише в тому, що об’єктом правовідносин при переході на концесію обов’язково має бути цілісний майновий комплекс, — доповнює юрист. — Але в парламенті не дають ходу закону 4263, в якому пропонується зробити саме його ключовим об’єктом правовідносин».