Про економічні «маневри»

Це перше інтерв’ю колишнього голови Нацбанку Володимира Стельмаха за останні кілька років. Про те, чому впала гривня, що відбувається з банківським сектором, як вирішити питання валютних кредитів та багато іншого він розповів «Дню».

— Оцініть роботу НБУ: що робиться правильно, а що ні?

— Правильно чи ні можна казати, виходячи з реальної ситуації в країні, яка залежить і від соціально-політичної складової. Крім того, змінюються принципи та підходи до роботи банківського сектору в цілому. Коли ми створювали сектор, то наслідували приклад передових банківських систем. Такою є Федеральна резервна система, на базі якої після Другої світової війни виникла німецька, і вже її наслідувала Україна (голова НБУ і центробанк). Спочатку створювали регіональні обласні відділення НБУ (в тому числі й на території АРК). Така система була потрібна, щоб якнайшвидше здійснити грошово-кредитну реформу. Згодом структура НБУ мала змінитися: обласні відділення — укрупнитися. Прийшов час, коли все більше втілюються електронні методи управління, тому Нацбанк здійснює скорочення своєї організаційної структури, зосереджуючи увагу на чотирьох відділеннях — у Києві, Дніпропетровську, Одесі та Харкові.

— Зі скороченням структури та штату регулятора зрозуміло. А що з політикою?

— Окрім зміни організаційної структури НБУ, централізації контролю за банківською системою, починаючи з 2010 року спостерігається ще одна цікава тенденція — різко деформувалися функції капіталу в комерційних банках. Існує два поняття — «капітал — власність» і «капітал — функція». У першому випадку йдеться про осіб, які володіють акціями банку, в другому — коли мобілізований капітал передається в операційне управління спеціально призначеному органу управління банку (правління чи рада директорів). Але в останні роки в банківській системі стало переважати поняття «капітал-власність». Тобто акціонери почали змушувати правління банку видавати кредити компаніям, на які вони вкажуть. Власники фактично почали проводити свою політику і стимулювати видачу позик пов’язаним із ними структурам. Хоча для цього не завжди було достатньо підстав. В такому разі правління банків має бути обережним і стримувати обсяги видач таких кредитів. Але оскільки, як правило, керівництво комерційних банків майже в усіх випадках є власникам акцій, то вони не стримують такі кредитні операції. Цим вони наражають на ризики свій банк, особливо в частині забезпечення належної ліквідності й платоспроможності. Зараз Нацбанк почав активно виявляти такі перекоси і виводити проблемні банки з ринку. Це правильно. Адже вони створюють ризик для всієї фінансової системи.

— Хіба цієї небезпеки не бачили раніше?

— Звісно, ризики існували, але такого розмаху не було. Адже їх покривали резервами. Коли видавали кредити пов’язаним із ними компаніям, то вони становили не більше 10% усього кредитного портфелю банку, і то, під них треба було створювати додаткові резерви, а ресурсів не було. Починаючи з 2011 року, все пішло шкереберть. НБУ послабив свої наглядово-контрольні функції.

— Але це не всі причини того катастрофічного стану, в якому опинилася сьогодні банківська система України?

— Деякі вже назвав. Але, звісно, були й зовнішні, як от потужна світова фінансова криза 2008 — 2009 років. Її присмак відчули валютні спекулянти, саме тому багато з них прийшло до нас у країну, аби заробити на курсових «каруселях». В той час українська економіка була стабільною. Спекулятивні гроші до цього заходили за курсом 5 гривень за долар, виникла криза. НБУ прийняв рішення підняти курс до 8 гривень, щоб ці валютні спекулянти хоча б економічно відповіли за свої дії. У 2009 році криза закінчилася. Для того, щоб її подолати, НБУ використав 20 мільярдів доларів із 37 мільярдів доларів наявних загальних золотовалютних резервів (ЗЗР). Коли у грудні 2010 року я залишав посаду голови НБУ, то передав новому керівнику резерви теж у розмірі 37 мільярдів доларів.

Що відбувалося з резервами, починаючи з 2011 року? НБУ практично встановив фіксований курс на позначці 7,995 гривні за 1 долар і паралельно обмежив рефінансування з тим, щоб стримувати інфляцію. Це пояснювалося в тому числі й необхідністю скорочення бюджетних витрат на індексацію соціальних стандартів (заробітна плата, стипендії та інше). Що це означало? Якщо ви тримаєте в таких умовах інфляцію і фіксований курс, то втрачаєте резерви валютної ліквідності НБУ. Це й сталося. Мінфін розпочав випускати цінні папери, які викуповував Ощадбанк чи Укрексімбанк, потім — НБУ. Тобто Нацбанк став покривати втрату інфляційних доходів бюджету. Але через це «палилися» резерви. 2013 року їх залишилося 8—10 мільярдів доларів. Хоча чисті резерви Нацбанку на той час були ще менші — на рівні 6 мільярдів доларів. У цей період МВФ, Світовий банк та інші асоційовані кредитори не давали валюти на утримання такого курсу. Прийшло нове керівництво в Нацбанк, 2014 року відбулася анексія Криму, а далі виникли проблеми на сході (в Донецькій і Луганській областях), що вкрай негативно вплинуло на економічний та фінансовий стан країни. Глибоке падіння економіки, скорочення експорту, безумовно, негативно вплинуло й на валютний ринок.

«ВЛАСНИКИ БАНКІВ ЗАГРАЛИСЯ З КРЕДИТУВАННЯМ «САМИХ СЕБЕ»

— Тобто Валерія Гонтарева не винна?

— Так, вона не «палила» золотовалютні резерви Нацбанку. До неї це зробило попереднє керівництво НБУ. Анексія Криму та воєнна агресія на сході тільки поглибили й загострили проблему.

— Наскільки уміло діє регулятор сьогодні на банківському ринку?

— Виведення проблемних банків — це правильно. Адже власники банків занадто загралися з кредитуванням «самих себе» під нерентабельні проекти та неліквідні застави. Такі кредити видавалися під очевидно неокупні проекти на період дії застави під цю позичку.

Є запитання до кількох кроків НБУ.

Перше — надто висока облікова ставка. Це сьогодні є мінус політки НБУ. Висока облікова ставка встановлюється тоді, коли відбувається «перегрів» економіки (тобто темпи її росту дуже інтенсивні й спостерігається перевиробництво товарів). Тільки тоді цю ставку піднімають. У даному випадку НБУ зробив дуже високу ставку, щоб стримати споживання на внутрішньому ринку і повернути гроші в банківський сектор та зацікавити іноземних приватних кредиторів. Але цього не сталося, бо в людей уже була сильна психологічна недовіра. Паралельно Міністерство фінансів жорстко обмежило внутрішній ринок через систему не індексації пенсій і зарплат, введення додаткового імпортного збору, підвищення широкого спектра податків та акцизів. Це надзвичайно стиснуло споживчий попит. Підвищення облікової ставки до такого рівня було зайвим на тлі обмежувальних дій уряду.

Друге — вилучалися гроші з економіки й через високий валютний курс. Умовно кажучи, собівартість 1 долару із ЗЗР НБУ тоді становила близько 8 гривень, а Нацбанк продавав їх на міжбанку за 20 гривень і вище. Різниця йшла в доходи НБУ, а потім — у бюджет. Це спровокувало різкий відтік грошей з економіки у зв’язку зі забиранням населенням депозитів у національній і — особливо — в іноземній валюті. Як результат, у банків зменшилися можливості кредитувати економіку.

НА ДУМКУ ВОЛОДИМИРА СТЕЛЬМАХА, ВАЛЕРІЯ ГОНТАРЕВА «НЕ ПАЛИЛА» ВАЛЮТНИХ РЕЗЕРВІВ. «ЦЕ ЗРОБИЛО ПОПЕРЕДНЄ КЕРІВНИЦТВО НБУ», — КАЖЕ ВІН / ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

— Як, на вашу думку, НБУ не розумів, що він «перегинає» палицю з обліковою ставкою, чи це було свідоме рішення?

— Багато рішень у НБУ та уряді ідуть, наче під егідою вимог МВФ. Якщо їх не виконати — грошей не буде. Схоже, що МВФ переконав їх зробити таку високу облікову ставку, запустити зростання податків, акцизів, скорочувати пенсії.

— Тобто винен міжнародний кредитор у зупинці кредитування?

— Не зовсім. Програма з МВФ — українська. Нам лише рекомендували її здійснювати в комплексі проведення інших реформ і, особливо, структурних.

«УРЯДУ ЯКНАЙШВИДШЕ СЛІД ЗРОБИТИ ІМПОРТОЗАМІЩУЮЧУ РЕВОЛЮЦІЮ»

— То уряд міг не виконувати такі рекомендації...

— Якщо КМУ брав гроші, то треба виконувати взяті на себе зобов’язання.

— А хто винен у такому серйозному обвалі курсу гривні?

— В Україні часто кажуть: якщо МВФ чи Світовий банк даватимуть кредити, то вони допоможуть стабілізувати курс. Це неправда. Ми ніколи не стабілізуємо гривню через кредити МВФ. Стабільність національної валюти полягає в нормальній роботі реальної економіки. Тому передусім треба приборкати інфляцію, нарощуючи для цього внутрішнє виробництво товарів. Друге — стабілізувати поточний торговельний рахунок у загальній структурі зовнішнього торгового балансу. Адже сьогодні структура ВВП гіпертрофована: в України завжди питома вага експорту нижча, аніж імпорту. А має бути навпаки. Тому уряду якнайшвидше слід зробити імпортозаміщуючу революцію. Роль Нацбанку в цьому — надавати цільове рефінансування для прогресивних галузей, особливо імпортозаміщуючих. Безумовно, ставка рефінансування повинна бути 5 — 7%. Із одного боку, це знизить прибуток НБУ, але, за законом про регулятор, головна його функція — утримання купівельної спроможності гривні. А прибутки мають лишатися в економіці через помірну облікову ставку, що сприятиме оптимальному ціноутворенню виробництва товарів.

— Ви бачите кроки уряду та НБУ для того, щоб перевернути цю експортно-імпортну піраміду?

— Щоб зрозуміти це, я просився поспілкуватися з міністром економіки і торгівлі, але мені сказали, що він зможе прийняти мене не раніше, аніж після Дня Незалежності.

Щодо кроків. Уряд і НБУ діють, виходячи з політичної ситуації в Криму і на сході. Ці проблеми забирають із бюджету багато грошей. І сам НБУ змушений поповнювати його за рахунок своїх надприбутків. Знищений російський танк — це добре, але сто тисяч гривень, які платить за нього держава, звідки беруться? Із бюджету. Але, з економічної точки зору, це — емісійні гроші, під які на внутрішньому ринку немає додаткового товару. Тому це впливає негативно на інфляцію.

Втім, сьогодні уряду і НБУ вдається утримувати курс гривні у тому параметрі, який передбачений у бюджеті на 2015 рік — 21,7 гривні за долар. Нацбанк зараз маневрує, щоб за підсумками року вкластися в цю цифру.

— Настільки успішні ці «маневри»?

— Поки що успішні.

— Щоб надалі утримати стабільним курс, що треба зробити?

— Стабільність гривні включно з валютним курсом лежить в економіці. Тобто її треба розвивати і якнайшвидше досягти, аби структура ВВП в частині експорту перевищувала імпорт. Наразі імпорт впав на 40%, тому цей критерій не дуже впливає на валютний курс. Але наступного року імпорт виросте. Якщо операція зі зменшення контрабанди в портах спрацює, то значна частина «тіні» також легалізується, а відтак показник імпорту знову зросте. Мене турбує ще й інше: немає реального зростання ВВП та експорту. Тобто сьогодні курс гривні — в руках уряду та міністерств, які відповідають за економіку.

— Оцініть ефективність реформ, які проводить Кабмін.

— За 24 роки незалежності в Україні провели тільки одну структурну реформу — грошово-кредитну. Вона ключова. Ми сподівалися, що разом із появою гривні розпочнуться структурні реформи в інших галузях. Не вийшло.

— То як ви їх оцінюєте?

— Я скажу відверто: те, що каже Яценюк, я розумію і поділяю, але де воно губиться, чому воно не реалізується? Коли слухаю його під час виступів у КМУ, в парламенті чи на нарадах, то звучать всі правильні і потрібні для відродження економіки речі. Але де вони втрачаються?

Давайте подивимося на сприятливі фактори інвестиційного іміджу країни: є вони чи їх немає? Потенціал внутрішнього ринку має бути бажано високим — він у нас сприятливий. Висока норма прибутковості бізнесу є. Низький рівень конкуренції є. Стабільна податкова система — відсутня! Вартість внутрішніх ресурсів низька — є. Ефективність державної підтримки — дуже погана. Належний захист права власності — практично його немає. Правова стабільність протягом усього періоду інвестицій — теж цього немає. Позитивний імідж країни — немає. Виключення договорів подвійного оподаткування — не зовсім. Немає належної і заявленої дерегуляції.

— У вас є якесь припущення, де губляться реформи?

— Можливо, під столами в міністерських кабінетах.

— А може, пояснення простіше: немає політичної волі робити ці реформи?

— Воля є. Але треба активніше їх впроваджувати, бо сьогодні вже кажуть, що Україна перебуває під зовнішнім управлінням. І міністри-реформатори повинні усвідомлювати цей ризик. Єдине відомство, де робляться реальні кроки до змін — Мінфін. Наталка Яресько взяла жорсткий курс і йде ним. Я знаю її з 1993 року. Чому у неї виходить, а в інших ні? Вона працює в Україні вже 20 років і знає, що часу на розкачку немає. Іншим міністрам у неї треба повчитися.

«ВАЛЮТНЕ КРЕДИТУВАННЯ ДОЗВОЛИВ СЕРГІЙ ТІГІПКО»

— Економіку і банківський сектор роздирає схвалений депутатами, але не підписаний Президентом законопроект про «валютні» кредити. Який вихід із цієї ситуації, на вашу думку?

— Валютне кредитування свого часу ще 2003 року дозволив Сергій Тігіпко, будучи на посаді голови НБУ. 2005 року я намагався заборонити його. Однак іноземні банки виступили проти, заручившись підтримкою Світового банку та МВФ. Так воно і залишилося. На мою думку, валютне питання можна вирішити. Як? Потрібно, врешті-решт, скласти таблицю, в якій — визначити ряд критеріїв, і розіслати її банкам. До критеріїв віднести: кількість валютних кредитів та їх призначення, залишок за ними на сьогоднішній день, окремо кількість іпотеки, скільки становить первинне соціальне житло та інші моменти. Таким чином ми побачимо реальну картину з валютними кредитами та їхньою структурою. Далі — ухвалити новий закон, яким дозволити компенсацію за курсом на момент укладення валютного договору тим позичальникам, які брали позику на придбання в межах соціального житла (до 60 квадратних метрів). До цієї категорії можна включити також молоді сім’ї, які не можуть скористатися кредитами Державної іпотечної установи. Не думаю, що під перерахунок мають потрапляти власники двох-трьох квартир або кредити на придбання автомобілів, техніки, коштовностей та інших матеріальних цінностей. І розподілити відповідальність між НБУ, банками, Міністерством фінансів та позичальниками.

— Чи бачите підстави для скасування адміністративних валютних обмежень?

— Наразі НБУ не може цього зробити, бо немає достатніх економічних передумов. Можливо, вдасться на кінець року, коли ЗЗР зростуть до 18 мільярдів доларів, як заявляє голова НБУ, і на той час буде належний запас валюти для придбання критичного імпорту.

«ІЗ ЕКОНОМІКИ ЗА ПІВТОРА РОКУ ВИЛУЧЕНО МАЙЖЕ 200 МІЛЬЯРДІВ ГРИВЕНЬ»

— Як запустити кредитування економіки?

— У банків сьогодні недостатньо ліквідності. Станом на 1 січня 2015 року кошти фізичних і юридичних осіб становили 521 мільярд гривень. А на 1 липня 2015 року — 484 мільярди гривень. Зокрема валютні кошти зросли за рахунок девальвації курсу, тобто вони є облікові, а не оперативні. Кошти є у банків з іноземним капіталом, але що вони роблять? Кредитів бізнесу не видають, а поклали 23 мільярди гривень на депозит у НБУ, отримуючи від цього великі доходи. Коридор ставок за такими депозитами коливається в межах 20 — 27%. Тобто банки з іноземним капіталом зараз спекулюють, оскільки НБУ рефінансування для економіки не надає навіть за рахунок цих вкладів.

— Але ж депозитна база поступово зростає і цим постійно хвалиться НБУ...

— Це мізер у порівняні з потребами економіки. Кошти резидентів юридичних осіб становили 521 мільярд гривень, а зараз — 484 мільярди гривень. Депозити фізосіб у національній валюті на 1 січня 2015 року становили 190 мільярдів гривень, а за січень — червень зменшилися до 180 мільярдів гривень. В іноземній валюті відповідно — 109 мільярдів гривень і 85 мільярдів гривень. Тобто зменшення на 20 мільярдів. Депозити юридичних осіб у національній валюті приросли тільки на 5 мільярдів гривень і становлять 179 мільярдів гривень. В іноземній валюті вони ж впали на 6 мільярдів гривень. Тобто у банківському секторі — нестача коштів для кредитування економіки. До того ж не будемо забувати, що з економіки за 1,5 року вилучено близько 200 мільярдів гривень.

— То як бути в цій ситуації?

— Потрібна економічна програма уряду, в основі якої лежатиме розвиток внутрішнього ринку споживання та нарощення експорту. Думаю, що в четвертому кварталі у листопаді або грудні НБУ оголосить про зниження ставки рефінансування.

— Наскільки її потрібно знижувати?

— Для забезпечення своїх функції НБУ достатньо 5%.

— Регулятор піде на такий радикальний крок?

— Через побоювання втратити курсову та економічну рівновагу — навряд чи. Але як на мене, щоб ці ризики не справдилися, треба розробити вже згадану економічну програму і показати в ній куди і на що піде таке рефінансування.

— Ви погоджуєтеся з думкою експертів, які кажуть, що Нацбанк продовжує «накачувати» економіку та бюджет емісійною гривнею?

— Ні, не поділяю. Тим паче — економіку. Монетарна база (іншими словами, прибутки від самого початку створення НБУ) за 2014 рік зросла на 8%, а грошова маса тільки на 5%, зокрема готівка (інфляційна складова) на 19% (47 мільярдів гривень).

ПРО ІНФЛЯЦІЮ

— Як НБУ втримати інфляцію?

— Він не може утримати інфляцію, бо в Україні не достатньо товарної маси.

У Нацбанку є інструменти, і він тримає інфляцію в можливих межах. Але на зростання цін впливають й інші чинники, і особливо відсутність економічного зростання. Якщо падіння ВВП за одними оцінками 22%, а за іншими — 15%, то що може зробити НБУ?

— Тобто як і гривня, так і інфляція — в руках уряду?

— Вона завжди була там... Проблема в тому, що в Україні відбувається постійна перманентна щоденна політична боротьба, якщо не на обласному, так на районному рівні. У нас ніколи не було нормального економічного розвитку без політики.

— Нацбанк «чистить» ринок від проблемних приватних банків, залишаючи без уваги державні. Якою, на вашу думку, має бути стратегія поводження з ними?

— Банки з державним капіталом теж мають великі ризики. Але через те, що держава гарантує, наприклад, в Ощадбанку 100% виплати за вкладами, то вони вважаються стабільними. На мій погляд, Нацбанк має приділяти їм значно більше уваги в питанні банківського нагляду. У нього не повинно бути різних підходів. Навпаки, якщо державний банк, то увага ще прискіпливіша. Треба оперативніше виявляти ризики і заставляти їх виправляти.

«НА ДЕФОЛТ НЕ ПОГОДЖУВАТИСЯ В ЖОДНОМУ РАЗІ»

— Україна домовляється із зовнішніми кредиторами, щоб списати частину валютного боргу. Якої стратегії ви порадили б дотримуватися переговірникам?

— Стояти до кінця і наполягати на своєму. Позиція уряду обґрунтована і не треба звертати на дії тих, хто вчиняє протидію Україні в рамках так званих лондонського і паризького «клубів» кредиторів.

— Якщо кредитори не погоджуватимуться, тоді йти на технічний дефолт?

— На дефолт не погоджуватися в жодному разі. В найгіршому випадку — домовлятися про розстрочку боргів хоча би років на 40. Бачите, навіть, Греція не обрала варіант дефолту, бо це вкрай негативно для економіки.

— Національний банк України заявив про старт другого етапу реформування банківського сектору — його «перезавантаження». З чого він має складатися?

— Він почав цей другий етап з реформування своєї організаційної структури. Далі треба провести прозорий і глибокий аудит державних банків, знижувати облікову ставку, оновити підходи для виділення рефінансування та глибше зайнятися питаннями орієнтації комерційних банків на розширення кредитування економіки. Це важливо в умовах проведення Конституційної реформи, бо багато економічних питань передадуть місцевим органам влади. Зокрема й для того, щоби за рахунок розвитку бізнесу вони могли отримувати доходи на реалізацію своїх соціально-економічних програм. І, звісно ж, хай там як складалися події всередині країни, потрібно займатися стабілізацією національної валюти та приборканням інфляції.