Пригоди української золотої рибки

Рибне господарство, як відзначають у Продовольчій та сільськогосподарській організації ООН (ФАО), це не тільки продовольча безпека, а й галузь, що може забезпечувати економічне зростання і долати бідність. Чому ж в Україні, яка має величезний потенціал внутрішніх і зовнішніх водойм, ця галузь господарства не дає відповідної віддачі та навіть просто занедбана? Зрозуміло, що нинішній її очільник лише через свій статус тимчасово виконуючого обов`язки не може дати ґрунтовної відповіді на це запитання, хоча й явно знає її.

Доцент Національного університету біоресурсів і природокористування Василь Коваленко наводить динаміку основних показників галузі з 1989 по 2016 роки і відзначає, що на початку 90-х потужна виробнича база, високий рівень наукового забезпечення галузі давали відповідні результати. З його слів, наша країна і сьогодні має чи не найбільший природний потенціал у Європі з вирощування рибної продукції. Однак Україна отримує лише 30 кілограм риби на гектар водної поверхні (у Польщі - 60 кілограм, в Угорщині - 150). А кількість садкових ліній для вирощування риби скоротилася за останні роки на 90%. Тож у країні до небезпечно низького рівня впало споживання цього необхідного людині продукту. Якщо  1991 року середній українець з`їдав 24 кілограми риби, то минулого року, за даними представництва ФАО ООН в Україні, лише 8 кілограм. Через це рибу доводиться імпортувати, витрачаючи валютні ресурси. Наприклад, за 6 місяців минулого року в Україні видобуто лише 30,3 тисячі тонн водних біоресурсів, а імпортовано у п`ять разів більше - понад 150 тисяч тонн.

Держава наче забула про існування рибальства та рибництва, відзначає Коваленко. Досить сказати про поблажливе ставлення судової системи до бракон’єрства, контрабанди. Не йде на користь також часта зміна керівництва. Фахівець закликає до відтворення державної політики розвитку аквакультури, до створення умов для доступного кредитування. Він ставить питання щодо прозорості рибного ринку, спрощення порядку орендування  водойм тощо.

Власне, стан галузі не секрет для керівників держави. Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман зазначав: «Рибна галузь у нас, на жаль, у повному занепаді. Просто не знаю, що з цим робити!». Шукаючи шляхи виходу з кризи, рибалки та рибоводи часто згадують екс-президента України  Віктора Ющенка, який, будучи пристрасним і вмілим пасічником, вивів свого часу на світовий рівень українське бджільництво. Тож і прибічники аквакультури, шуткуючи, наголошують, що сьогодні існують лише два стратегічні варіанти: або на майбутніх виборах обрати президента-рибалку, або спільними зусиллями зробити рибогосподарську діяльність модною.

Нині ж програми розвитку аграрної економіки, села та сільської місцевості, у тому числі в частині надання безповоротної державної допомоги та пільгового кредитування, повністю ігнорують такий вид аграрного бізнесу, як рибництво, наголошує виконавчий директор асоціації «Українська аквакультурна спільнота» Юрій Яременко. А державне фінансування такої надважливої для рибної галузі та й для країни в цілому програми, як штучне відтворення водних біоресурсів, з його слів, відбувається в обсязі, який не покриває і половини реальної потреби. В Україні, як вважають фахівці, не розглядають рибну галузь як важливий елемент у системі формування продовольчої безпеки держави.

Окрім  численних бюрократичних перепон для розвитку рибної галузі, існують також і певні законодавчі колізії. Значна частина морського узбережжя країни має природоохоронний статус, де заборонено виробництво. А де ще, крім узбережжя, можна вирощувати мушлі та інших молюсків? Тож фахівці висловлюються за поправки до відповідного законодавства, яке нерідко містить суперечливі положення, як, наприклад, закони «Про аквакультуру» та «Про спортивне рибальство».

Фахівці галузі наводять кричущий приклад. Цього року одне з рибних господарств з Одещини вперше отримало 10 кілограмів осетрової ікри. Та задля того, щоб мати дозвільні документи, треба зробити експертизу. Але Держпродслужба вимагала начебто для аналізу 3,5 кілограма цього цінного продукту (у Європі для цього потрібно лише десятки грамів). А для отримання ветеринарного свідоцтва у нас потрібно 8 кілограм риби.

В цих умовах мало не зухвалою здається насправді досить слушна пропозиція Яременка проголосити майбутній 2018 рік роком рибного господарства. Відразу ж на пам`ять спадає Пушкінська золота рибка, яка чомусь не водиться в українських водоймах…